Про сповідь

... Привіт Vitoss)

Як ти ставишся до сповіді. Чи справді вона потрібна і чи це щось дає, бо я думаю, що від цього толку і правди мало. погане перекривається лише добрим.

На рахунок сповіді. Мені здається що вже якось частково давав відповідь на це запитання в блозі, коли писав про совість. Існує два способи контролю суспільством людини: зовнішній і внутрішній.

Зовнішній контроль відбувається за допомогою законів, міліції, прокуратури, податкової та інших соціальних паразитичних служб призначених для контролю та гноблення індивіда.

Але цього мало, тому як інструмент створили церкву і релігію. Релігія, це інструмент контролю внутрішнього стану людини, і вона контролює людину за рахунок постійного розвитку в людини почуття вини і страху. Цей страх і почуття провини, називають чомусь совістю, хоча це в корні не вірно.

Якщо тобі стає легше після сповіді, то звичайно краще піти і висповідатись, це свого роду психічний інструмент, щоб твоє почуття провини не зжерло тебе повністю. Справа в тім, що виражена емоція слабшає, а отже коли ти пишеш сповідь, чи розказуєш, то таким чином послаблюєш почуття провини, але аж ніяк не згладжуєш її. Висповідатись можна навіть хорошому другу або першій зустрічній людині і тоді стане легше. Це якраз тому, що виражена емоція стає слабшою, ніж подавлена. Це ти ніби пар випускаєш. Але якщо ти вважаєш, що толку від цього мало, то і користі від цього буде мало.

Ти знаєш відповідь на своє питання, але не маєш впевненості в своїх відчуттях, і хочеш підтримки, а ще, можливо, хочеш перекласти відповідальність на мене. Це хитрі трюки розуму. Навчись нести відповідальність за себе, тоді тобою ніхто не зможе маніпулювати.

В одному ти точно помиляєшся. Погане не перекривається добрими вчинками. Це також ілюзія. Це бартер якийсь виходить. Якщо ти когось вбив, то «вклепавши» троє дітей, ти не вернеш убитого, не виправиш скоєного. Це просто ігри твого розуму.

Закони, як внутрішні так і зовнішні придумані, щоб контролювати людей з низькою свідомістю. Бо такі люди поважають і підкоряються лиш одному почуттю – страху. Це страх, що ти будеш горіти вічним вогнем, гонить тебе на сповідь. Коли такого страху немає, то і сповідатись не хочеться. Для людини вищого рівня вібрації, закони не потрібні, вона не стане їх порушувати сама по собі. Якраз совість (читай свідомість) не дозволить цій людині себе так вести. Любов вища за закон. І той хто живе любов’ю зла не буде робити, навіть якщо буде порушувати закон.

Суть не в тому, щоб перекрити погане добрими справами, і навіть не в тому, щоб не робити поганого, а в тому, щоб побачити, чому ти робиш погане. І чому воно вважається поганим. Може це просто навішаний ярлик, а поганого там нічого немає?

Коли ти побачиш причину своїх поганих вчинків, ти перестанеш їх робити. І тоді не буде потреби в сповіді і контролю над тобою священників, політиків та інших паразитів.

Якщо тебе таки млоїть, що ти зробив(ла) щось погане, то краще піди і попроси пробачення у тої людини, кому зле зробив, якщо це можливо.

Тепер на остаток ще кілька слів про церкву. Церква як релігійна організація – це орган контролю. Але окремо взята церква – це місце, де йде специфічна енергія, де ти можеш вийти на вищі вібрації, отримати так потрібну тобі допомогу, підтримку, захист. Тут все залежить вже від самого священника і від тебе. Це вже окрема тема для розмови.