Про зовнішнє оточення

Ні зовнішнє оточення, ні будь що зовнішнє не може характеризувати тебе внутрішню! Життя може покласти дуже добру і порядну людину в дуже жорсткі неприємні умови існування з ціллю її внутрішньої еволюції. І те що ти живеш багато чи бідно, що тебе оточують злі чи добрі люди, тебе майже не характеризує. Ці обставини і люди можуть бути просто стимуляторами росту свідомості.

Але є і друга сторона медалі. Є велика доля істини в тому, що тебе оточують люди схожі з тобою. Ти підсвідомо тягнешся до людей, які на тебе схожі. Подібне притягує подібне. Якщо ти не маєш агресії, якщо в тебе чуйна та співчутлива душа, то ти в принципі не можеш працювати в системі: в міліції, в податковій, в пенсійному фонді. Бо робота в системі передбачає черствість душі і крайню жорстокість. Подивись на політиків, бізнесменів, релігійних осіб високого рангу і ти побачиш що у них немає душі. Вона зачерствіла на ніц. Бо ти не можеш робити лихо людям і при цьому залишатись білою і пухнастою. Так що якщо тобі не подобаються твої друзі, твоє оточення, то є зміст серйозно (дуже не люблю це слово) задуматись над тим яка ти є насправді.

А на рахунок довгого шляху... Любий довгий шлях починається зі слів: я знаю коротшу дорогу. Насправді шлях до себе найкоротший. Це ще Ісус сказав: якщо б Царство Боже було на небесах, то птахи були б там перші, якщо б в воді – то риби. Царство Боже всередині вас, тому ти можеш досягнути його вже. На це може піти не одне життя, а може стати і митті. Особисто я намагаюсь не шукати короткої дороги, особливо, коли знаходиться гід, який за кругленьку суму обіцяє тобі просвітлення найближчими днями.

Твій світ завжди ходить з тобою

Насправді світ не один для всіх, він ще й для кожного різний. Тому і люди різні. В одній і тій же ситуації дві різні людини почувають себе по різному. Хтось нарікає на долю, а хтось тішиться, що не гірше, що живий-здоровий. Ця подяка робить щасливою саме тебе, вона частина твого світу, вона частина тебе. Світ – це дзеркало! Як ти дивишся в нього, так і він вторить тобі (часто це сам забуваю). 

Сьогодні коли робив дуже важку фізичну роботу, щоб заробити на хліб, замітив як мій розум почав стогнати і нарікати, він почав себе жаліти і скніти. Тоді спитав його чи він хоче на попередню роботу? Він відразу заткнувся по двох причинах. По-перше, попередня робота була розумова і значно легша і прибутковіша, але на ній викачували з мене всю душу, по-друге, він побачив, що я його бачу. Коли злодій бачить, що хазяїн за ним спостерігає, він не веде себе вже як ґазда, він ховається. Так вийшло і нині, розум сховався.

Так що ТВОЇ ВІДЧУТТЯ РОБЛЯТЬ ТЕБЕ! Якщо ти відчуваєш подяку, то і світ дякує тобі; якщо відчуваєш щастя, то світ все робить для тебе, щоб ти була щасливою; якщо відчуваєш злобу, ненависть, то світ обов’язково знайде для тебе потрібних людей чи події, щоб ти і далі могла відчувати те що хочеш, те що ти вибираєш. Насправді є певні обставини життя, вони об’єктивні, але вже реакція на них – суб’єктивна. Тобто доля як така, є, але і вибір також є. Твоя доля – це твоя шкільна програма, а от вже як ти її пройдеш, залежить від тебе.

Якщо дякувати життю за все що приходить, то рано чи пізно виходить так, що все було тобі на користь. Є дуже доречне відео про це засновника компанії Apple Стіва Джобса на Ютубі. Мені воно дуже подобається, надіюсь сподобається і вам:

http://www.youtube.com/watch?v=SLBsGIP6NTg&feature=player_embedded#at=157

http://www.youtube.com/watch?v=GzI6jkY2F0A&feature=related

Твой бедный внутренний мир

Мы всегда ищем другого не ради любви, мы не знаем, что это такое, а ради забавы. Помимо того, что нам безумно страшно, нам еще и безумно одиноко в этом мире. Общество обрезало нам корни, отсоединило нас от нашего сущего, от наших корней. Вот почему люди так слабы, вот почему люди так скучны. Вы все время чувствуете страх и скуку из бедности своего внутреннего мира. Вы ищете не любовь, а того, кто наполнит вашу жизнь смыслом, кто развеселит вас. Вы ищете того, у кого богатый собственный мир. Но все врут, все прикидываются, и встречаются две бедности, два бедных мира и тогда сосуществование становится еще более невыносимым. Вы чувствуете, что вас обманули, то же чувствует и он.

Лучший способ заполучить девушку в постель, это создать необычайное впечатление от своего мира, своего пространства. Вот почему девушку нужно «снимать» на своей территории, там, где вам комфортно, где вы можете создать иллюзию счастья. Но это только промоушн, далее дело не идет. Это всего лишь вывеска магазина, войдя туда, вы почти всегда обнаруживаете бедность, убогость и безысходность. Все это игры.

На самом деле полюбить может только человек чье внутреннее пространство богато и самодостаточно. Ибо он ищет не от бедности, а от избытка. Да и слово «ищет» не правильно говорить. Он просто встречает. Потому что у него нет потребности в другом или почти нет. И только когда встречаются два таких человека, может расцвести любовь, никогда при других обстоятельствах. Когда встречаются два богатых внутренних мира, они еще более обогащают друг друга. Когда же встречаются две бедности, что они могут дать друг другу? Они только ждут, что их кто-то сделает счастливым. Это общество несчастных потребителей. Поэтому если вы хотите кого-то заполучить, не волочитесь за ним, а создайте ему иллюзию, что вы счастливы, если сможете конечно, и он сам прилетит к вам. Потому что мы все хотим счастья, даже если этого не осознаем. Просто ТВ и реклама создает стереотип, что счастье и денежное богатство – это одно, но на самом деле, это разные, не связанные вещи. Только в крайне бедном обществе люди могут так думать.

Вам было бы гораздо лучше создать не иллюзию счастья, а отыскать свою внутреннюю суть, тогда вы станете наполненным и самодостаточным, вам будет не скучно и одному.  А раз вам будет комфортно одному, вы не будете зависеть от мнения других, от общества, вы не будете ловиться на тупую рекламу, вы не будете зависеть от «любви».

Емоційна близькість

Ми всі фізично поряд , але емоційно ми дуже далеко. Ми тиснемо одне одному руки, посміхаємось в лице, але попри це ми холодні і далекі всередині. Люди мають секс і ніби якісь стосунки, але разом з тим, емоційно вони дуже віддалені одне від одного. Вони разом фізично, але це чужі люди.

Суспільство побудоване зараз так, щоб створювати стреси, які не дозволять вам зблизитись. І тоді діти, які неймовірно чутливі до емоційної близькості, страждають найбільше. Вони буквально потерпають. Чи кохана людина, чи ваша дитина, будь хто, має дуже велику залежність від любові. Тому намагайтесь торкатись людини з любов’ю, бути з нею емоційно близьким. Інтернет пестить рекламою на кшталт: скажи ці слова і вона зробить все що ти хочеш. Але кому це потрібно? Це збочення розуму.

Тобі потрібен хтось не для того, щоб ти його користав, щоб ти був головний, а він підлеглий. Тобі потрібен хтось, щоб твоєму блаженству було на кого виливатись! Щоб твоя любов мала на кого падати, щоб було її кому дарувати. Але в цьому світі все перевернуто з ніг на голову: люди не люблять любов, вони люблять біль! Ось у чому збочення. Вони не хочуть розуміння, вони хочуть щоб ти їм підкорявся; вони не хочуть любові, бо її не розуміють, не можуть відчути; вони не хочуть допомоги, а хочуть твоєї жалості і підтримки.

Так багато людей і так мало любові – ринкові відносини. Що тут скажеш?

Якщо хочеш утримати людину, яку любиш біля себе, то порада дуже проста – торкайся її постійно, гладь її з любов’ю і насолодою. Коли є такий контакт, людина не буде шукати чогось іншого. Це саме стосується і дітей. Їх треба постійно гладити, цілувати і пестити, тоді вони будуть щасливі і здорові. Любов – це також їда. Коли мати любить свою дитину, вона кормить її не тільки грудним молоком, вона кормить її своєю любов’ю в прямому, а не переносному значенні. Недолюблена дитина страждає все життя. Навіть якщо вона усвідомить з часом причину свого страждання, ця потреба все одно залишиться. Це як шрам на все життя.

Ми всі хочемо, щоб нас любили саме по тій простій причині, що нас недолюбили в дитинстві. Батьки ніби і були постійно поряд фізично, але через їх проблеми і стреси, їх не було з нами емоційно. Ми не відчували їх, нас не гладили по голові, коли ми плакали; нас не заспокоювали, коли ми хвилювались. Ми виросли в середовищі страху і конкуренції, замість того, щоб рости в любові. Ось чому цей світ стогне від болю. Маса екстрасенсів, психоаналітиків, фармацевтичних компаній роблять собі статки на людському горі. На щасті грошей не зробиш, потрібні тільки сльози. Не дарма наші предки золото називали «ЗЛО-то». Ось чому суспільство не любить щасливих людей. Тому якщо ви хочете бути щасливі, то не надійтесь на когось або на щось ззовні, в цьому ніхто крім вас самих не зацікавлений. Тепер це ваших рук справа.

Про самообман

Біда індивіда в соціумі в тому, що він змушений під тиском соціуму подавляти свої інстинкти. Індивід подавляє свою істинну суть своєю свідомою частиною, а вона дуже слабка в порівнянні з інстинктами, в порівнянні з підсвідомою. Про несвідому, взагалі мовчу.

Говорячи простіше, людство – це тварини, які мають напилений зверху тоненький слой свідомості, який намагається контролювати дику тварину в середині. Коли тобі хочеться сексу, ти йдеш «на ліво», навіть якщо в тебе є сімя, але при цьому ти намагаєшся себе оправдати, особливо в власних очах. Коли тобі хочеться гарно жити, ти береш хабарі і також знаходиш оправдання своїй поведінці. Ось що маю на увазі.

Одна сторона щось робить, а інша не може їй протистояти, бо це протистояння неприродне, тому вона постійно оправдує таку поведінку. Свідомості це майже ніколи не вдається, тому вона пробує виправдати свою тваринячу поведінку гарними словами. Ось звідки дві, або більше особи всередині, ось звідки роздвоєння особистості.

Наша самооцінка залежить від думки про нас нашого оточення, тому ми намагаємося постійно виглядати кращими ніж є насправді.

Крім того, его постійно потребує досягнення якихось цілей, сидіти тихо – для нього смерть в прямому смислі цього слова. І знову ж, щоб досягнути бажаних цілей, ми пробуємо маніпулювати. Зверни увагу, якщо людина постійно говорить тобі компліменти, значить їй щось від тебе потрібно! Так поступаєш і ти, коли тобі щось потрібно. Так потиху, потиху, ти втягуєшся в ці ігри і вже не бачиш де біле, а де чорне. В серіалі «Lie to me» головний герой каже, що людина часто бреше іншим, але він нажаль не каже, що людина постійно бреше собі. Вона грається з собою в ігри. Якщо людина не може чогось зрозуміти, то вона просто каже собі: о, все ясно. Але це нічого не вирішує. Розуміння вимагає кропіткої роботи розуму, а не постійного мріяння, та мислемішання в голові всякої гидоти. З часом від такого процесу у людини майже атрофується здатність мислити і бачити тверезо ситуацію.

Якщо ти не бачиш виходу з ситуації, значить ти не бачиш самої ситуації, ти не бачиш чому ця ситуація з’явилась, назріла. Ти починаєш страждати, закочувати істерики, вимагати, оправдуватись, критикувати, ти робиш все, лиш не те що треба – не думаєш. Ти не сідаєш і не думаєш: чому так вийшло? Ти не питаєш себе як так сталось, Ти просто намагаєшся знайти виправдання собі або звинуватити іншу сторону.

Ти кажеш: Розкажи будь-ласка про самообман. Яким чином краще себе зрозуміти і казати собі правду? Як я можу тобі це пояснити? Це лиш гра слів. Це схоже на те, як людина тримаючись за слуп каже, скажи, як мені звільнитись від цього слупа? Але це ти тримаєшся за нього! І рішення дуже просте – відпусти слуп і він не буде тебе тримати. Те ж саме із самообманом. Перестань собі брехати! Намагайся побачити ситуацію такою, якою вона є. І роби це доти, поки ти не бачиш з неї виходу. Як би не хотів тобі допомогти, не можу цього зробити, ніхто не може допомогти. Це можеш зробити лиш ти. 

Одне тобі підкажу, коли ти все життя брешеш собі, то дуже страшно побачити правду, бо тоді виявляється, що ти брехала собі все своє життя, ти жила неправильно. Ось чому старі люди нічому не учаться, нічого не розуміють і не впускають в себе нічого нового, бо прийдеться переробляти весь свій світогляд, всю придуману систему, нав’язане бачення світу. Саме по цій причині веду курси лиш молодим людям. Просто у них є маленький шанс щось зрозуміти. Вони ще не закостеніли. Після 25 років шанс щось зрозуміти зводиться майже до нуля. Розумію, що страшно побачити те, чого ти так сильно від себе ховала, розумію, що важко навчитись думати і аналізувати, якщо ти не маєш такої звички, бо в цьому раніше не було потреби. Але тепер ця потреба є і в тебе є шанс зробити щось свідомо, по новому, а не як завжди.

Ти можеш злитись на мене скільки хочеш, але це та робота, яку лиш Ти можеш зробити, більше ніхто. Бо це ти брешеш собі. І НЕ брехати собі можеш також лиш ти. Ти можеш піти на курси, до психоаналітика, до медіума, до ворожки – але це старий спосіб, це твоя спроба нічого не робити по новому, твоя спроба не думати і не бачити, твоя спроба вирішити ситуацію чужим розумом, а не своїм. Ти вже велика, навчись жити своїм розумом. Ти будеш робити помилки, але ти будеш вчитись. Перед тим як навчитись ходити, дитина часто падає, але це не заважає їй таки навчитись ходити самій.

Розумію що важко, але іншого правильного виходу дійсно немає. Зрозумій чому ти в такій ситуації, це дасть тобі сили і ти перестанеш стогнати і вампірити. Це твій урок, твоя еволюція душі. Саме банальне, що для інших твоя проблема – це просто забавки дитячі, тут немає нічого складного і смертельного. Суть в твоєму відношенні до ситуації. Ти боїшся прийняти її такою якою вона є з усіма витікаючими  з неї наслідками. Удачі!

Ти чогось не розумієш

Так, ти не розумієш, тому і питаєш.

Люди принижують когось із своєї слабості. Его завжди слабе, бо воно ефемерне, воно як тінь, поки є об’єкт, що відкидає тінь, вона є, як тільки об’єкт зникає, зникає і тінь.  Поняття его для людей дуже ефемерне, бо люди в основному ототожнюють себе з ним, тому не знають що це таке. Це лиш гра слів для них.

Зверни увагу, що гавкає тільки шавка, яка не може вкусити. Бультер’єру  гавкати не треба, він коли має потребу, просто загризає на смерть. Так веде себе і людина. Тому справді сильна людина ніколи не буде принижувати тебе, у неї немає в цьому потреби, вона скоріше добре, ніж зла. Саме доброта, як не дивно це звучить, є ознакою істинної сили. Інше діло, коли її слова ти сама сприймаєш як приниження, це просто суб’єктивний фактор.

Людина принижує когось тому, що відчуває себе слабою, тому принизивши когось, вона себе чує на висоті. Уяви, яке пекло має бути всередині людини, щоб хотілось когось принизити для того, щоб хоч якось відчути свою значимість! Але ця значимість миттєва і тоді гра починається знову. З часом, той хто поступає таким чином, так звикає до такої поведінки, що починає кормитись енергією людей, яких принижує. Точніше нею кормиться не сама людина, а її его, її хворобливий розум з усіма надуманими та реальними його комплексами. Людина, яка принижує просто носій, який потерпає в даній ситуації найбільше! В кінцевому результаті тіло не витримує такої напруги і починаються серйозні хвороби.

Конкретно в твоєму випадку – тебе учать!!! Тебе заставляють відкрити очі, і подивитись на реальність, бо ти дуже цьому пручаєшся. Ти не бачиш і не хочеш бачити, що ти сама результат свого нещастя, тому тебе затискають в тиски якомога сильніше. Це твої послідовні, хоч і несвідомі дії, привели тебе туди, де ти зараз є. Так буде продовжуватись до тих пір, поки ти не прозрієш, що ти причина нещастя. Точніше твоє відношення до себе, до світу, до людей. Ти дозволяєш з собою так поступати! Ти даєш вампірити. І навіть якщо ти попадеш якимось чудом в інші умови існування, то дуже велика ймовірність, що це все почнеться заново. Крім того ти сама вже починаєш потиху вампірити, це добром не закінчиться. У тебе лиш один вихід у цій ситуації – прозріти і ти побачиш вихід, а для цього треба подивитись своїм страхам в лице. Тут тобі ніхто не допоможе, а ти дуже хочеш халяви, ти хочеш, щоб хтось зробив це за тебе!  Коли ти побачиш свої страхи і усвідомиш їх причину, то усвідомиш, що все не так страшно і погано, як малює тобі твій заляканий розум. Тебе просто вчать жити в реальності, відкрити очі і подивитись на світ новими очима, а не через призму свого хворобливого і заляканого розуму.

Повір, я пройшов свого часу через це. Це був найжорстокіший урок в моєму житті, це було пекло. І били мене і гнітили мене в десятки раз сильніше за тебе, тому і вирвався з того, зрозумівши причини. У мене просто не було іншого виходу. Його і в тебе немає, просто ти ще цього не усвідомила. Але на це пішли роки. Після того, як усвідомив чому так ставалось, дозволив собі свої страхи, впустив їх і дав їм повну волю, вони пішли геть. Це сталось після того, як мене побили близько 20 чоловік (один на один мене боялись), коли я спав в кімнаті гуртожитку. Побили  за те, що я єдиний з цілого гуртожитку, не виставив пляшку горілки. У мене кров з рота капала кусками з мясом, очі затекли кровю, а тіло і лице так боліли від ударів ногами, що не відчував болі, просто відчував гул. Як тепер пам’ятаю: я сидів в кімнаті сам на стільці посеред калабані крові і блаженно посміхався, бо мій найжахливіший страх зреалізувався в реальності і він був далеко не такий страшний, як мені його малювала моя голова. Після цього мене більше ніколи не били. Мало того, я отримав таку силу, що навіть у значно сильнішої фізично людини немає шансів побити мене, якщо я цього не хочу.

Тобі просто прийдеться вивчити цей урок, халяви не буде. І чим швидше вивчиш, тим меншою кров’ю обійдеться.

Про зерна, про правду і неправду

"Творити для людей, про людей і людською мовою" - в цьому є зерно правди?

Ні, Оленко, в кожного своя правда. І нащо тобі зерна, нащо тобі правда? Де ти нахапалась цих понять? Виплюнь це з голови і не бери до рота!!! Все що ти говориш – з голови, а значить воно штучне, воно проти життя, воно рафіноване, а значить мертве.

Більшість людей ставить собі різні цілі життя і йде до них. І звіряючи своє життя по відношенню до цілі, вони відчувають себе успішними, якщо близько біля цілі або неуспішними, коли ще далеко від цілі. В цьому вся гра. Це просто жах, але людям подобаються такі ігри. І тобі бачу подобаються.

Дам тобі по істині хорошу пораду: став такі цілі, які навіть теоретично неможливо досягнути. Бо коли ти досягаєш будь-якої цілі, яку колись поставила, ти завжди відчуєш розчарування. Комусь стає одного разу, щоб збагнути, що це гра розуму, а комусь не вистачає і життя.  І вони граються в ігри від життя до життя.

Все так просто, що двохрічна дитина знає це по замовчанню, а доросла не збагне ніколи, бо розум не може осягнути простих речей. Він любить заморочки, він любить крутизну, понти, складності. Він грає з себе святого, творця, альтруїста, якщо хоче щоб, його любили. Може грати крайнього ідіота, тирана, підлу людину, коли хоче, щоб його боялись чи ненавиділи. Він просто хоче уваги, увага, будь-яка, навіть негативна – це його їжа. Але це всього лиш гра розуму, в якій він проявляється. Ти будеш грати в ці ігри, допоки не надоїсть. Точніше твій розум буде грати тебе. І поки він грає, він живе, а ти не живеш, ти спиш.

Життя – річ проста, тому розум не здатен її осягнути. Ти можеш його лиш відчути в тишині, в глибині себе, лиш тоді, коли твій розум зникне або заткнеться. Але як тільки ти описуєш щось словами, ти вже втратила саме переживання, залишилась лиш пам'ять розуму про стан. Саме тому на сході мудреці казали, що істину неможливо виразити словами, на неї можна лиш вказати. Слова – це лиш вказівник, це палець, що показує на Місяць. Але більшість дивиться лиш на палець.

Це критерій, коли людина це знає, то розумію, що вона вже вийшла за межі розуму, а коли ні, то вона ще грається  сама з собою, як собака із своїм хвостом. Мало того, що вона грається, вона ще й намагається затягнути в цю гру якомога більше учасників, щоб гра стала цікавішою. Адже чим більше змінних, тим більше варіацій.

Вибач, що говорю не те, що сподіваєшся почути. Можеш позлитись на мене, якщо думаєш, що я дуже гордий і зарозумілий, це не допоможе нічого зрозуміти, зате заспокоїть і ти зможеш далі жити, як жила. А можеш відкласти в сторону своє бачення світу, яке тобі штучно нав’язали і ти вважаєш тепер його своїм, і спробувати подивитись на світ моїми очима хоч на кілька хвилин, якщо тобі вдасться. Повір, життя прекрасне, і ти за своїми штучними цілями, поняттями і догмами, його ще і не бачила. Але ти дуже сильно захищаєш свою позицію, бо думаєш що те, що ти думаєш і чого прагнеш – це і є ти. Ось чому ми свідомо і несвідомо нелюбимо людей, які не мислять як ми. Це основний виверт розуму, так він не дає ввійти в твоє життя нічому новому, нічому живому, нічому, що він вважає зайвим, що може йому пошкодити.

І саме основне – життя дуже просте, саме тому його ніхто не може зрозуміти крім дітей, поки з них соціум не виховає те, що йому потрібно.

Якщо тобі після цих слів не перестав подобатись мій блог і я, то можливо, ще є шанс, що ти щось зрозумієш.

Свого часу жив як собака в клітці, якої не видно. Вроді і клітки немає, а я задихаюсь. Ця нестерпність і зробила мене тим, ким став. Це нестерпність допомогла мені побачити клітку, яку раніше відчував, але не бачив. Щоб це осягнути, треба мати або велику мужність, або безвихідь. В моєму випадку була безвихідь. Якщо цих умов в тебе поки немає, то і шансів щось усвідомити також немає. Тому дуже люблю працювати з людьми, коли їм немає що втрачати, тоді вони вчаться моментально, бо дуже добре усвідомлюють, що їм нічого втрачати, крім свого нещастя і ілюзій. Удачі тобі, Оленко!

До речі, як пройшов твій виступ? 

Соціальна значимість - це соціальна залежність

Більшість людей прив’язана до соціальної оцінки. Тобто вони дивляться на свою реалізацію душі через призму соціального статусу. Якщо ти відомий, багатий, і маєш владу – значить ти чогось вартий, значить ти чогось досягнув. Але це ілюзія, це міраж створений маніпуляторами, щоб відволікти твою увагу від самого себе. Якщо соціальна значимість це критерій розвитку, то такі люди як Гітлер, Сталін, Янукович, Папа Римський, Буш – вершина людської еволюції на даному етапі. Але це смішно, хоча іноді хочеться плакати.

Переважно високі душі якраз не можуть зреалізувати себе в суспільстві, де подавляюча частина населення має дуже низький рівень свідомості , вони залишаються незрозумілими для решти. Про це свідчить історія. Більшість великих художників, композиторів стали відомими вже після своєї смерті, тому що їх сучасники не змогли розгледіти їх талант, не змогли оцінити. Ці люди просто по своєму розвитку значно опереджали свою епоху.

Далеко не треба ходити. Наприкінці вісімдесятих в США всіх людей оцінювали по рівню IQ. Вважалось, що якщо ти маєш високий коефіцієнт, то ти геній. Але біда в тім, що геній тому і геній, що не вписується в систему ідіотів. Індивід мислить нестандартно, він здатен творити.  В результаті такої стандартизації в США стався страшний дефіцит розумних людей, особливо сильно це було відчутно в науці. Опосередкованість правила країною, а генії мили машини на заправках, бо вони не вписувались в примітивну систему придуману такими ж середненькими людьми.

Тільки незріла душа може прагнути влади над іншими, зріла намагається опанувати себе. Тому всі політики, м’яко кажучи, середненькі люди. Для зрілої душі, влада – це тягар, бо вона усвідомлює відповідальність, яку бере на себе із владою. І лиш ідіот тішиться, що керує мільйонами, бо не розуміє, що робить. Цей світ належить якраз таким середненьким людям. 

Чим витонченіша душа, чим вона зріліша, тим важче їй зреалізуватись у сучасному західному суспільстві так як в цьому суспільстві зовсім інакші критерії оцінки значимості індивіда. Політики, прагнучи тотальної влади, пропагують лиш один прояв успішності – влада, гроші і слава. Якщо це виразити одним словом, то це і є соціальна  значимість. Але коли ти ідеш на поводу соціуму, ти не виходиш за межі стада, тому ніяк не можна розглядати соціальну та економічну успішність, як рівень розвитку свідомості, як рівень еволюції індивіда чи суспільства в цілому. Хоча звичайно, якщо ти маєш достаток, це спрощує в якійсь мірі розвиток особистості. Коли ти матеріально задоволений, відомий і при цьому нещасний, то починається реальний пошук причини відсутності щастя.

Людина – істота соціальна, але це не значить, що вона повинна бути в стаді. Ви можете бути з людьми, але при цьому залишатись собою.

Ораторское искусство

В свое время изучил все известные и малоизвестные стоящие работы по ораторскому искусству. Это мне кончено помогло. Но и от природы у меня был хорошо подвешен язык.

Понимал, что женщины любят ушами и учился ублажать их уши. Вычурность речи, романтичность, когда надо, философская приправа или воодушевленность моих слов имела просто гипнотическую силу над людьми. Если хотел, то мог расположить к себе любого или больно уколоть, если требовалось.

Со временем заметил, что вычурные речи с завитушками очень нравится людям, даже если это полный бред. Иногда этот бред можно превознести как высшую философию, главное получше заправить это словами, главное подать это правильно. Понимание этого заставило меня поменять свое отношение к словам. Стал говорить проще и ценить не вычурность и мудреность речей и даже не ум, а доброту и присущую ей простоту и красоту. Поэтому старался, как можно более упростить свою речь, дабы за красивыми словами не потерять истину. Но каково, же было мое разочарование, когда увидел, что сама суть никому не интересна, никому не понятна и не нужна. Но даже это меня не остановило. Пытаясь в речи уменьшать количество пафоса, окончательно отдалил от себя аудиторию. Но цели у меня стояли другие, поэтому не отступал.

Перелистывая чужие блоги (крайне редко это делаю), заметил, что люди, у которых пафосно написаны посты, имеют крайне высокую посещаемость, даже если смысла и пользы от записей нет никаких. Меня это ужаснуло немного. Это похоже на то, что вы покупаете конфету только из-за упаковки, даже если внутри ничего нет. Но это также натолкнуло меня на мысль, что мы судим по дорогой упаковке о вкусовых качествах конфеты. Из-за того что в свое время выбросил вычурность и пафос из своих речей, я стал не интересен людям. И что самое главное, меня это порадовало. Так избавил себя от людей, которые чего-то ищут, но на самом деле просто занимают свой ум.

Я несколько раз думал поднять рейтинг сайта написанием статей «под людей», но так и не решился. Понимаю, люди читают то, что им близко, понятно и особенно то, что завлекает их ум. Вот почему игрушки для детей делают ярких и вызывающих цветов – так они лучше продаются. Но мне приходиться намерено убирать тона, чтобы вы видели только суть и я сильно расстраиваюсь, когда мои посты носят пафосный характер.

Самое больное, что даже самые близкие люди, которым пытаюсь помочь, хотят вычурности и ловятся лишь на нее, теряя меж тем понимание сути сказанного. Они хотят романтичности вместо реальности. Но реальность часто очень прозаична и проста и мне не хочется ее приукрашать в угоду кому либо, особенно в блоге. Он совсем не носит коммерческого характера, что значительно упрощает подачу информации.

P.S. С радостью прочитаю в комментариях ваши мысли по этому поводу.