вторник, 12 апреля 2011 г.

Ніщо не робить нас такими сильними, як наші недоліки


Ніщо не робить нас такими сильними, як наші недоліки. Саме вони, коли ми їх поборюємо дають нам силу, яка буде підтримувати нас завжди. Саме поборені недоліки дозволяють нам назавжди забути про комплекс неповноцінності, бо згадуючи як ми побороли те, що колись здавалось нам нездоланним, ми розуміємо що можемо все. І що тільки наша уява про нас самих, наші рамки, наша голова, ставить нам перепони. Досягнення наші можуть бути в любій сфері. В психології, науці, бізнесі, фізичні загрузки. 

Якось пройшовши по горах дуже складний маршрут, був дуже виснажений: ноги розпухли так, що ледве улазились в капці, сухожилля розтягнулись і при ходьбі боліли так, немов би хтось різав їх лезом і кожен крок з важчезним рюкзаком за спиною роздавався нестерпною біллю в поясниці. Я розумів, що не можу йти, що немає сил і здоров’я, але не міг зупинитись на хребті бо не було ні бажання, ні їжі, ні часу. Треба було вернутись додому, бо вихідні закінчувались. Йти було нестерпно боляче, але розуміння того, що я в 10 раз перевершив свої сподівання додавало невиданої до цих пір сили тоді, коли здавалось що сил вже не залишилось зовсім. Ніколи до цього не міг уявити, що зможу пройти такий складний маршрут, але пройшовши його, зрозумів, що не знаю своїх справжніх можливостей.

Переборовши свій страх в 15 років підійти і заговорити вільно з дівчиною від якої спирає дух, відчув, що можу заговорити будь з ким. І це принесло свої результати. В 15 років міг те, що більшість чоловіків не може і в 40.
А з часом відкривши курси, зрозумів, що можу «тримати» аудиторію, хоча раніше думав що це неможливо для мене.

Я максималіст. Це і добре і погано одночасно. Якщо я курю, то курю багато, якщо радусь, то по повній. Якщо нию, то це неможливо витримати. Якщо в депресії, то на грані самогубства, якщо люблю, то кожною кліточкою душі і тіла.

Я свідомо почав курити в 21 рік, і залишивши курити через 10 років зрозумів, що сигарети не мають наді мною вже ніякої сили. Але бачив багато людей, які і курили і некурили одночасно. Вони так і не кинули цієї звички, може це не їх урок, а може вони просто ні риба ні м'ясо. Мені завжди було цікаво, як такі люди люблять. Бо любов, коли вона не охоплює з голови до п’ят, виглядає напевно жалюгідно.

Саме ця тотальність дозволила мені зробити те, що зробив, і не зробити те, чого можу зробити. Бо нічого не роблю наполовину. Я довго збираюсь, але вже коли роблю, то до кінця.

Так життя підкидало мені одне випробування за іншим, одні труднощі за іншими. Причому поки не долав однієї, інша або не появлялась, або була неактуальна. І якщо комусь важко подолати в собі якісь дрібниці, то життя завжди підкидало мені «непідйомні» варіанти.
Це як скала, до якої ти підходиш, і не віриш, що здатен вилізти на вершину. Був і такий випадок... Мій друг колись повів мене в гори, ми добре випили і почали лазити по скалах. Обдерлись до крові деручись по каменях і брилах, але були щасливі. Коли ми приїхали десь за 3-4 місяці на те саме місце, він запропонував мені пройти знову по маршрутах. Біля одного я зупинився і сказав, що в житті туди не залізу добровільно, що тільки людина яка немає розуму або страху туди може залізти. Тоді він сказав, що ми там були. Цього не помятав, і не вірив йому, аж поки він не пригадав мені, що саме на цьому маршруті я подер до крові лікоть. Коли згадав як туди ліз, у мене аж ноги затряслись із страху. Я дивився на скалу, згадував, як туди ліз, але голова навідріз відмовлялась в це вірити. Тоді  вже в який раз переконався, що лиш голова «гальмує» нас, лиш вона блокує наші можливості. Це як автоматика, яка блокує швидкість машини на позначці 180 км/год тоді, коли машина може їхати 450.

Тут головне знати саме свою вершину. Якось приходилось бачити, як хлопець без будь-якої страховки ходив по прямовисній стіні, не тримаючись навіть руками за скалу, я там би не наважився стояти навіть страхований. Але я знав, що це не моя вершина. Свої «вершини» відчуваю, їх показує саме життя.

Таких варіантів було багато в моєму житті і є в вашому. У кожного свої «вершини». Але запам’ятовуються саме ті, які здавалось неможливо подолати. І саме вони допомагають тоді, коли ти знову стоїш перед якоюсь скалою в своєму житті, у її підніжжя і твоя голова не вірить, що будеш на вершині. Такий досвід допомагає тоді, коли ти розумієш головою що не можеш, що це нереально, але все одно робиш, бо іншого виходу просто немає. Це як приказці: очі бояться, а руки роблять. Ти робиш тому, що вже з власного досвіду знаєш, що навіть якщо ціль абсолютно нереальна ти її досягнеш, бо таке вже траплялось не раз.

Свою наступну «скалу», усвідомив сьогодні після обіду і у мене знову трясуться ноги із страху, але я знаю, що буду на вершині, так як це вже було багато раз. Треба тільки зібратись з силами, щоб виступити, бо дороги назад як завжди не буде.

І як завжди знаю, що сила волі тут не допоможе, допоможе лиш намір і «недумання», бо чим більше думаєш, тим менше робиш. А сила волі лиш забере твою силу, бо в боротьбі із самим собою ти тільки слабнеш. Цьому вже також навчився. Ніщо неможливо побороти напряму, ніщо не можливо дістати прямим шляхом – все дається якось боком, шляхом, якого ти ще не пробував.

Удачі вам в ваших недоліках. І любіть критиків, вони допомагають вам побачити те, що ви найбільше хочете від себе приховати, вони показують вам ваші недоліки, які ви можете подолати.

12 комментариев:

Анонимный комментирует...

я теж знаю,що ти будеш на вершині!!!

Vitoss комментирует...

Дякую, приємно, що віриш в мене. Але твоя віра мені не допоможе, так само як твоя зневіра мені не зашкодить. Буду там не тому що хочу і не тому що сильний, а тому що просто іншого виходу немає, вибору просто не існує. Мене (як і будь-кого іншого) просто ставлять перед фактом. Просто мушу зробити, і більше нічого немає значення. Для Сущого часу не існує, воно нікуди не спішить. Буду стояти під скалою до тих пір, поки не надоїсть стояти і не почну щось робити.
Відкрию тобі секрет: всі будуть рано чи пізно, але точно всі. Ми приходимо на цю Землю, щоб вчитись, і тебе будуть залишати в класі і не переведуть в наступний до тих пір, поки ти не вивчиш уроки належним чином і не здаш іспити. Тут неможливо списати або прохалявити.

Анонимный комментирует...

я пам"ятаю про те що ми всі коли будем там...і це дуже тішить...бо знаю,що рано чи пізно я дійду туди...хоча звичайно краще рано:-)))

Vitoss комментирует...

Ні, краще не рано, краще, коли в кайф іти :)

Анонимный комментирует...

розтягувати задоволення??:-)))методом "проб і помилок"...

Анонимный комментирует...

перечитую твої статті...вони глибокі ...змістовні...та ще цаківо читати коментарі,точніше то як люди сприймають твої слова...кожен по своєму...але істина ж то одна,не залежно від того як ми бачимо і сприймаємо речі??чи може я помиляюсь....мені подобається один вислів:вещи в жизни происходять внезависимости о нашей веры в них...:-)))

Vitoss комментирует...

Розтягувати задоволення також неправильно. Коли ти намагаєшся розтягнути задоволення, то привязуєшся до нього. Потім, коли задоволення немає, ти не відчуваєш радості життя. Життя звичайної людини проходить в очікуванні рідких проміжків часу, коли є задоволення, а все решта перетворюєтся в ніщо, в очікування, в брак, в сірість. Це в корні невірно. Ти маєш жити так, як дихаєш - постійно. І по можливості не чіпатись до радості, і не відганяти погане. Ти просто спостерігач, все міняєтся, а ти залишаєшся центрованим. Це важко зробити, постійно намагаюсь так жити, але не завжди вдаєтся.

Vitoss комментирует...

Глибоко вдячний вам за ваші коментарі, за будь-які. Мені хотілось би, щоб цей блог хоч комусь був в пригоді. Хоча намагаюсь і до цього не привязуватись.
Істина одна, але чомусь вона в кожного своя :) Не траба шукати істину, це пошуки голови. Шукай любов, доброту, знайди ХТО ТИ, знайди себе, старайся кожну секунду відчувати що ти живеш.
І на рахунок речей, які відбуваються незалжено від нашої віри...Ми приходимо сюди, незалежно від віри, живем всі, незалежно від того в що віримо і чому поклоняємось, і помремо, незалжено від того віримо в це чи ні. Якщо дуже уважно пригледітись, то побачиш, що речі дійсно відбуваются самі по собі, незалежно від нашої віри в них, вони просто трапляються. Коли є свідомість, віра непотрібна.

Анонимный комментирует...

щиро дякую:-))

Анонимный комментирует...

в моменти страху я дуже сильно відчуваю своє ефірне тіло...як воно зжимається і стає дуже маленьким...при цьому є навіть сильний фізичний біль...та в моменти щастя або в звичайному стані спокою,я його не відчуваю...це тому що я погано прислухаюсь до себе???...

Vitoss комментирует...

Ні, все добре. Не переживай. В моменти страху ефірне тіло дуже стискається, в крапельку, тому тобі боляче. Коли ти щаслива і спокійна воно може розтягуватись на неймовірно більші відстані і ти можеш розширюватись до розмірів галявини на якій сидиш, до розмірів планети або Сонячної системи. В такому стані ти відчуваєш, що планета і ти це одночасно різні об’єкти, і при цьому ви єдине.
Тобі треба намагатись постійно бути в розслабленому стані. Тоді ні твоє ефірне, ні фізичне тіло не будуть страждати. А щоб бути в такому стані тобі треба постійно пам’ятати, що ти помреш і тоді відношення до життя буде як до гри – несерйозне.

Анонимный комментирует...

дякую..я пам"ятатиму це!!!!