Ніщо не робить нас такими сильними, як наші недоліки

Ніщо не робить нас такими сильними, як наші недоліки. Саме вони, коли ми їх поборюємо дають нам силу, яка буде підтримувати нас завжди. Саме поборені недоліки дозволяють нам назавжди забути про комплекс неповноцінності, бо згадуючи як ми побороли те, що колись здавалось нам нездоланним, ми розуміємо що можемо все. І що тільки наша уява про нас самих, наші рамки, наша голова, ставить нам перепони. Досягнення наші можуть бути в любій сфері. В психології, науці, бізнесі, фізичні загрузки. 

Якось пройшовши по горах дуже складний маршрут, був дуже виснажений: ноги розпухли так, що ледве улазились в капці, сухожилля розтягнулись і при ходьбі боліли так, немов би хтось різав їх лезом і кожен крок з важчезним рюкзаком за спиною роздавався нестерпною біллю в поясниці. Я розумів, що не можу йти, що немає сил і здоров’я, але не міг зупинитись на хребті бо не було ні бажання, ні їжі, ні часу. Треба було вернутись додому, бо вихідні закінчувались. Йти було нестерпно боляче, але розуміння того, що я в 10 раз перевершив свої сподівання додавало невиданої до цих пір сили тоді, коли здавалось що сил вже не залишилось зовсім. Ніколи до цього не міг уявити, що зможу пройти такий складний маршрут, але пройшовши його, зрозумів, що не знаю своїх справжніх можливостей.

Переборовши свій страх в 15 років підійти і заговорити вільно з дівчиною від якої спирає дух, відчув, що можу заговорити будь з ким. І це принесло свої результати. В 15 років міг те, що більшість чоловіків не може і в 40.

А з часом відкривши курси, зрозумів, що можу «тримати» аудиторію, хоча раніше думав що це неможливо для мене.

Я максималіст. Це і добре і погано одночасно. Якщо я курю, то курю багато, якщо радусь, то по повній. Якщо нию, то це неможливо витримати. Якщо в депресії, то на грані самогубства, якщо люблю, то кожною кліточкою душі і тіла.

Я свідомо почав курити в 21 рік, і залишивши курити через 10 років зрозумів, що сигарети не мають наді мною вже ніякої сили. Але бачив багато людей, які і курили і некурили одночасно. Вони так і не кинули цієї звички, може це не їх урок, а може вони просто ні риба ні м'ясо. Мені завжди було цікаво, як такі люди люблять. Бо любов, коли вона не охоплює з голови до п’ят, виглядає напевно жалюгідно.

Саме ця тотальність дозволила мені зробити те, що зробив, і не зробити те, чого можу зробити. Бо нічого не роблю наполовину. Я довго збираюсь, але вже коли роблю, то до кінця.

Так життя підкидало мені одне випробування за іншим, одні труднощі за іншими. Причому поки не долав однієї, інша або не появлялась, або була неактуальна. І якщо комусь важко подолати в собі якісь дрібниці, то життя завжди підкидало мені «непідйомні» варіанти.

Це як скала, до якої ти підходиш, і не віриш, що здатен вилізти на вершину. Був і такий випадок... Мій друг колись повів мене в гори, ми добре випили і почали лазити по скалах. Обдерлись до крові деручись по каменях і брилах, але були щасливі. Коли ми приїхали десь за 3-4 місяці на те саме місце, він запропонував мені пройти знову по маршрутах. Біля одного я зупинився і сказав, що в житті туди не залізу добровільно, що тільки людина яка немає розуму або страху туди може залізти. Тоді він сказав, що ми там були. Цього не помятав, і не вірив йому, аж поки він не пригадав мені, що саме на цьому маршруті я подер до крові лікоть. Коли згадав як туди ліз, у мене аж ноги затряслись із страху. Я дивився на скалу, згадував, як туди ліз, але голова навідріз відмовлялась в це вірити. Тоді  вже в який раз переконався, що лиш голова «гальмує» нас, лиш вона блокує наші можливості. Це як автоматика, яка блокує швидкість машини на позначці 180 км/год тоді, коли машина може їхати 450.

Тут головне знати саме свою вершину. Якось приходилось бачити, як хлопець без будь-якої страховки ходив по прямовисній стіні, не тримаючись навіть руками за скалу, я там би не наважився стояти навіть страхований. Але я знав, що це не моя вершина. Свої «вершини» відчуваю, їх показує саме життя.

Таких варіантів було багато в моєму житті і є в вашому. У кожного свої «вершини». Але запам’ятовуються саме ті, які здавалось неможливо подолати. І саме вони допомагають тоді, коли ти знову стоїш перед якоюсь скалою в своєму житті, у її підніжжя і твоя голова не вірить, що будеш на вершині. Такий досвід допомагає тоді, коли ти розумієш головою що не можеш, що це нереально, але все одно робиш, бо іншого виходу просто немає. Це як приказці: очі бояться, а руки роблять. Ти робиш тому, що вже з власного досвіду знаєш, що навіть якщо ціль абсолютно нереальна ти її досягнеш, бо таке вже траплялось не раз.

Свою наступну «скалу», усвідомив сьогодні після обіду і у мене знову трясуться ноги із страху, але я знаю, що буду на вершині, так як це вже було багато раз. Треба тільки зібратись з силами, щоб виступити, бо дороги назад як завжди не буде.

І як завжди знаю, що сила волі тут не допоможе, допоможе лиш намір і «недумання», бо чим більше думаєш, тим менше робиш. А сила волі лиш забере твою силу, бо в боротьбі із самим собою ти тільки слабнеш. Цьому вже також навчився. Ніщо неможливо побороти напряму, ніщо не можливо дістати прямим шляхом – все дається якось боком, шляхом, якого ти ще не пробував.

Удачі вам в ваших недоліках. І любіть критиків, вони допомагають вам побачити те, що ви найбільше хочете від себе приховати, вони показують вам ваші недоліки, які ви можете подолати.