суббота, 30 июля 2011 г.

Ревность


Ничто не гонит нас так быстро к сознанию, как страдание. Оно заставляет думать, если конечно, вы не мазохист. Боль заставляет нас вернуться к истокам боли, чтобы убрать ее, иначе вы ее не уберете. Убирая последствия, вы никогда не достигните успеха, нужно убрать причину.
Размышляя о ревности начал искать причины ее порождающие. Конечно, можно сказать, что ревность – это одно из проявлений эго. Это сказано очень красиво и высокопарно, это сказано модно. Но это пустышка, потому что ничего не объясняет о ревности. Еще можно в том же ключе сказать, что ревность – это способ эго обладать, это тоже верно, но это тоже не объясняет причин ревности, а только указывает проявления. Так трудно порой найти истинные истоки боли!

Человек на 95% животное, если не больше. Поэтому истоки нужно искать у братьев наших меньших, там их проще увидеть. Поведение животных не прикрыто играми ума, поэтому их легче увидеть. Проследить работу инстинктов проще, потому что их не прикрывает культура и религия. У животных нет культуры, они живут по законам Природы, и они не придумывают себе богов, потому что не осознают своей смерти, а значит, не боятся ее, пока она не придет. Упершись в стенку непонимания в причинах ревности у людей, начал искать аналоги у животных и нашел.

У животных есть ревность, есть чувство обладания и то и другое обусловлено двумя инстинктами: власти и секса, переплетенных воедино. Проще говоря, это наша природа. Это инстинкты власти и секса заставляют нас обладать самкой или самцом. Ни один самец добровольно не уступит свою самку сопернику!

Тогда возникает вопрос еще раз: что такое ревность? Это только инстинкт? Где заканчивается этот инстинкт?  Где заканчивается сексуальный инстинкт и начинается инстинкт власти? Или они вообще не заканчиваются?

Если все вопросы свести к одному, то можно спросить так: «чем человек в своей ревности отличается от животного?»  Зная ответ, можно будет «выключить» или значительно уменьшить ревность.

P.S. Очень бы хотелось узнать точку зрения «YA» по этому вопросу, пока я не дал своего ответа.

20 комментариев:

Santian комментирует...

думаю людина коли ревнує то робить це опираючись на інстинкт влади, бажання тримати свій статус, а тварина більш(тільки на мою думку, бо не спостерігав за тваринами на цю тему:-) схильна опиратись на інстинкт розмноження аби зберегти самку/самця біля себе, а людина жоче зберегти тільки "своє" лице.
дякую=)

Vitoss комментирует...

Дякую, Саша, мені приємно чути твою думку. Надіюсь всі інші також спробують виразити свою. В кінці, скажу що думаю з цього приводу і можливо ми посперечаємось по-дружньому. Мені дуже цікаво знати що з цього приводу думають мої читачі. Обіцяю не критикувати нікого, бо знаю, що інколи буваю різким, але це лиш в випадку коли людина питає, але не хоче почути.

Анонимный комментирует...

О. Як раз вчора впадала у ревність. Синхронно з появою поста, то певно був пост ще і для мене. Оля extrim

Анонимный комментирует...

цитата из
Результаты недавно проведенного исследования позволяют утверждать о том, что чувство ревности, которое, наверное, известно практически каждому жителю нашей планеты, не только способно доставлять крайне неприятные минуты, часы и дни, но также грозит серьезными проблемами для здоровья ревнивца. По словам медицинских специалистов, ревность, которая буквально «съедает» человека изнутри, вызывает у ревнивца стресс и бессонницу, что, в свою очередь, приводит к таким серьезным психологическим проблемам, как неудовлетворенность жизнью, заниженная самооценка и страх одиночества.
Как сообщает на своих страницах интернет-портал argumenti.ru, результаты проведенного исследования показали, что у ревнивцев наблюдаются изменения в деятельности мозгового цента, отвечающего за аппетит, то есть, ревность может выступать в качестве причины развития ожирения. Если же ревнивец не будет предпринимать попыток справляться со своими негативными эмоциями, а предпочтет полностью отдаться во власть этого губительного огня, то развившийся стресс способен привести к разрушению иммунной системы организма.

Vitoss комментирует...

Олю, а знайшла причину ревнощів чи просто як всі мучилась від цього почуття?

Vitoss комментирует...

Ці спостереження просто констатують факт ревнощів, розказують про наслідки, але не знають причин, які її породили. Відповідно, не знають як забрати ревність. Все що вони можуть, це вести статистичні спостереження чи відслідковувати біологічні властивості чи прояви, але вони не розуміють причин, нажаль.
Одне можу сказати напевне, самодисципліна, якщо вона базується на усвідомленні і розумінні, дає унікальні результати.

єва комментирует...

мені здається що людина ревнує когось через своє почуття власності....нам чомусь здається що ми маємо право на когось...можемо керувати чиїмось життям,поведінкою,емоціями....коли поруч з нами людина,то у нас виникає поняття що вона належить лише нам...що більше ніхто і ніщо не може бути в полі її зору крім нас самих...що тепер кожен погляд на ішного чоловіка чи жінку у нас розцінюється як маленька"зрада" і в свою чергу викликає ревність..его бунтує ...що твого партнера може цікавити ще хтось крім тебе...мені важко це пояснити...просто ми чомусь вважаємо що маємо право на когось...маємо право за когось вирішувати...комусь щось навязувати..що інша людина є нащою власністю,особливо якщо це закріплено штампом в паспорті..що тепер вона нікуди від нас не дінеться...є гарантія...тому напевно люди так прагнуть взяти шлюб...щоб тоді вже напевно не дати один одному ніяких шансів

Оля комментирует...

О, цікава тема, мабуть майже кожним пережита на власній шкурі. Думаю, що основною причиною ревності є невпевненість у собі. Людина свідомо чи підсвідомо вважає себе не достатньо гарною, розумною, сексуальною і т.д., і це викликає страх, страх втрати, і відповідно біль. Але виходу тут немає, вона не знає, як змінити це, вона навіть не думає що причина в ній, тому й виникає агресія, гнів, а потім і ревниві звинувачення. І це стає єдиним способом щось змінити.Адже для неї звісно легше перенести все на когось, викричатись чи просто страждати, звинувачуючи когось, а не себе. І в такому випадку ти вважаєш себе жертвою і автоматично це закриває очі на твою невпевненість.

Анонимный комментирует...

якщо чесно, то мені, по великому рахунку, все одно, зрадив чі не зрадив мені мій мужчіна. На даному етапі мене гребе тільки профілактика сніду (дуже) та ін.неприємностей, а також , в якійсь мірі, телегонія. А псувати психічне здоров`я через ревність вважаю зайвим.
Ревність для мене - відсутність довірительних відносин, страх за майбутнє дитини, небезпека бути кинутим, стимул до "зовнішньої" досконалості при наявності конкуренції, думаю ревність стимулює частоту сексуальних відносин в парі.

ще напишу

Анонимный комментирует...

підпис оля 259@

Vitoss комментирует...

Єва, питання якраз стоїть в тому, звідки виникає почуття власності на чужу людину. Чому воно виникає? Ходила собі людина десь, ходила, і почала ходити біля тебе і ти відразу починаєш до неї відноситись як до власності, чому? (Це просто поглиблюю питання, щоб ви самі могли ще глибше в себе глянути. Дуже важко добратись до коріння, особливо, якщо ти раніше цього не робив). І дійсно, коли є штамп в паспорті, і люди беруть шлюб, щоб не дати ніяких шансів одне одному, то любов вмирає відразу, це 100% гарантія смерті любові. Правда і ревність до любові немає відношення. Але ми відхились від теми. Питання в тому чому тобі боляче, коли «твій» хлопець дивиться на інших жінок? Чому виникає біль, навіть як ти усвідомлюєш свою ревність? І як зробити так, щоб не було боляче?

Vitoss комментирует...

Олю, ти підійшла поки що напевно найближче до цього питання, видно, що пережила ревнощі на власній шкурі і думала над цим. Дійсно, нам стає боляче через страх втрати. Чому є цей страх?? Усвідомиш чому є страх він або пропаде або стане в рази меншим і ти перестанеш страждати від ревнощів.

єва комментирует...

я дійсно ніколи не заглиблювалась в це питання,бо як мені здається не відчувала ревність...але це звичайно моя суб"єктивна думка...що ж до того чому вона виникає можливо це все зводиться до страху смерті...ми ревнуємо бо невпевнені в собі...невпевнені в своєму партнерові...боїмося бути покинутими..бути самотніми..одинокими...а ці відчуття як мені здається породженні тільки одним-страхом смерті...ми її боїмось бо не знаєм що нас чекає потім..після того як тіло помре...хоча це тільки тіло...наша душа за сво.є буття змінює їх багато

Vitoss комментирует...

По суті, пишучи відповіді на ваші коментарі чи пости в блог намагаюсь навчити вас тому, що знаю, щоб вам легше жилось. І коли бачу, що ви щось розумієте або бодай намагаєтесь зрозуміти, то дуже цим тішусь.

Оля 259 насправді ти нічого не можеш зробити зі своєю ревністю, вона тебе вже так вимучила, що ти просто відклала її в сторону, навіть не усвідомивши причин, які її породили. Це добре, але добре до пори до часу. Як тільки ти наберешся сил, ти знову почнеш страждати, якщо не через ревність, то по інших причинах пов’язаних з чоловіком. Тобі треба дуже чітко відслідковувати свої стани, ти дуже схильна до «мінусових станів».
Ти відкинула ревнощі, бо змучилась від них, але відразу впала в страх відносно сніду. Ти випадаєш з одного мінусового стану лиш для того, щоб впасти в інший. Повір, це не критика з ціллю зробити тобі боляче, а з ціллю допомогти. Коли ти побачиш, що все що заставляє тебе страждати знаходиться лиш в твоїй голові, це лиш реакція голови, то тобі стане значно легше жити.
Дуже радий, що ти читаєш блог, думав ти вже пропала з горизонту.

Ревність стимулює частоту сексуальних відносин і їх інтенсивність суто через фізіологічні причини. Ти на інстинктивному рівні хочеш залишити саме своє потомство, якщо бачиш, що партнер має намір тебе залишити. Крім того страх стимулює тебе утримувати партнера і частий секс – це один із способів утримання.
Чому ти боїшся телегонії, мені не зрозуміло. А от свої страхи прикривати дитиною не варто. Ти так себе задуриш такими іграми, Олю, що в кінці кінців не будеш знати де шукати вихід.

Vitoss комментирует...

Єва, ти говориш дуже правильні речі. Біда лиш в тім, що ти говориш їх з розуму, ти їх не усвідомлюєш. Це не твоє переживання. Це правда, тіло помре, а душа ні, але це лиш знання, ти в цьому не впевнена, це лиш концепція в твоїй голові. Ти насправді ототожнюєш себе з тілом, тому боїшся. Я також ототожнюю себе з тілом як і ти, лиш просто в меншій мірі.
Ревність виникає через страх, але не через страх смерті, через інший страх. Який?

Оля комментирует...

Страх втратити когось утворюється, мабуть, на основі думки що ми цією людиною якоюсь мірою володіємо. Тобто якщо вона з нами, чи просто приділяє нам особливу увагу, то значить вона стає особливою для нас, частинкою нас самих. Але як можна володіти тим, хто ніколи нам не належав. Це неможливо. Це все ілюзія для нас, і от коли тільки появляється будь – який натік на руйнування цієї ілюзії, чи це погляд в сторону когось іншого, чи якась дія, чи й зрада, тут й виникає наша ревність – як єдиний спосіб зберегти нашу впевненість в своїй ілюзії. Страх втрати – це наче страх втратити праву руку, ми боремось щоб зберегти її будь-якою ціною, але єдиний спосіб для нас зберегти - це, крик, напад на партнера, можливо плач, в кожного, мабуть, ревність по різному проявляється. Ми боїмось втратити частинку себе, бо вважаємо що хтось і є нашою частинкою. Тут і є ревність, і щоб її не було, мабуть, слід усвідомити, що це не частинка нас самих, що він чи вона – це окрема істота із своїми маленькими частинками, і якщо їй добре то відповідно буде й нам добре. А вже як досягається цей стан «добре» немає абсолютно ніякого значення.
Фух, оце наплела тут всякого, не знаю чи зрозуміло щось тут вийшло

Vitoss комментирует...

Олю, ти молодець! Ти мене реально здивувала. Мені немає що добавити, до твого коментаря. Ти дала правильну відповідь. Навіть не буду більше писати пост на цю тему, як відповідь. Бо відповідь в твоєму коментарі, і вона абсолютно правильна. Копай глибше! І ти побачиш, що цей страх, який породжує ревність – це страх одинокості. Ми боїмось залишитись самі, боїмось одинокості, тому ми боїмось втратити партнера навіть того, якого не любимо. Ми всі як маленькі діти, ми ніколи не виростаємо, ми лиш старіємо, але не дорослішаємо.
Окрім того ми дуже залежні від зовнішньої оцінки. Ми судимо про себе на основі зовнішніх подій, які не мають жодного відношення до нас. Це все одно, що судити про смак цукерки, споглядаючи фантик в якому вона завернута або холодильник в якому вона стоїть. Але між тим, коли партнер іде «на сторону» це породжує дуже великий комплекс неповноцінності. Це стається тому, що ми неправильно інтерпретуємо факти. Ревність як інстинкт напряму залежить від лібідо. Чим людина сексуальніша,тим більше вона схильна до природної ревності, тим більше схильна до влади. Бо в природі альфа самці та самки можуть повністю реалізувати свою сексуальність лиш на вершині влади. Але ми не тварини і можемо усвідомити, побачити дію інстинкту і перенаправити його на владу над собою, на внутрішню роботу. Бо інстинкт розумом побороти нереально, розум слабий, а інстинкт надзвичайно сильний.
Є звичайно люди слабо сексуальні, але при цьому дуже ревниві. Ця ревність уже проявляється не на сексуальному фоні, а як жадність. Це збочення. Це суто робота его.

Vitoss комментирует...

Звичайно, під страхом одинокості, як і за всіма страхами стоїть страх смерті. Але для людини, яка не усвідомила страх одинокості, це лиш гра слів, не більше того. Розмотуючи клубок своїх страхів, ти спершу натрапиш на страх одинокості, а вже потім побачиш за ним страх смерті, а вже за ним побачиш того, хто боїться її і тільки тоді побачиш себе. Для людини, яка не йшла в себе, не заглиблювались, це лиш пафосні слова, але для тебе це інструкція для дії. Тепер усвідом, що не дивлячись на своє оточення ти сама. Сама, бодай тому, що вони можуть померти, і ти від них, як і вони від тебе не залежать. Коли ти усвідомиш одинокість, лиш тоді відкриється смерть, коли ти приймеш смерть, ти побачиш своє его, яке її боїться і, можливо, ти вперше побачиш себе. Потім его і події, які воно спричинить замулять на якийсь час свідомість, але ти вже будеш знати хто ти. Удачі тобі, Олю!

Анонимный комментирует...

Багато вже написано про ревність, багато помічних порад кожному для розуміння себе.
Я ще не відчувала великої ревності до партнера, але сама давала поводи для неї. Стараюся тепер усвідомлювати свої дії і вчинки, пробую ставити себе на місце партнера, щоб зрозуміти причину і не робити тих самих помилок в майбутньому.
Ще замітила по собі, що моє его завжди щось собі шукає, йому завжди мало і якщо я це не відцинкую, вчасно не зупинюся... я зроблю боляче.
Добре, що є цей блог. Він вчить мене замислюватись, спостерігати і тоді моя думка збігається з твоєю.
Inka.

Vitoss комментирует...

Будь-чиє его завжди собі щось шукає, бо йому завжди мало. Воно не може зупинитись, це не в його природі. Маючи одного партнера, хочеш двох. Маючи двох, хочеш трьох. Маючи тисячу доларів, хочеш десять тисяч, маючи десять, хочеш сто. І так з усім до безкінечності, якщо не відслідковувати роботу его. Самодисципліна тут грає надзвичайно велику роль.
А на рахунок ревності, думаю поживеш, відчуєш. Особливо, коли знайдеш людину, яка тобі буде дуже дорога. А можливо, твої партнери мали просто достатньо толерантності, щоб не робити тобі боляче або просто любили тебе, поки ти давала приводи для ревнощів. В любому випадку, коли є его, то ревнощів не уникнути, хіба будеш себе задурювати.