Катався ввечері
на мотоциклі. Нахлинули забуті відчуття. Так давно вже не «плавав» по вулицях
нічного міста на двох колесах, коли повз тебе мерехтять люди, машини, будинки і
від цього мерехтіння впадаєш в якийсь дивний, приємний неземний стан. Катання
на самоті мотоциклом по відчуттях дуже нагадує полювання або нічний похід в
горах. Лиш ти і Всесвіт. Все решта – декорації. Неспішна їзда, кілометрів 40 в
годину, дозволяє розслабитись і буквально переносить тебе в інший вимір. Невелика
швидкість і гул мотору дозволяє тілу розслабитись,
а помірне покачування вводить свідомість в транс і це ні з чим не зрівняні
відчуття. Після травми відчував цей стан всього один раз і ось нині це
повторилось ще раз. Так скучив за станом, коли відчуваєш що не ти живеш життя,
а Життя живе тебе! І ти живеш, а не тлієш.
Подписаться на:
Комментарии к сообщению (Atom)
Сообщения
3 комментария:
УРРРРЯ!
пусть твой Ангел катается с тобой и не отпускает Тебя ни на миг!
Ще не переживав такі відчуття, але потихо, по мірі того, чим більше катаюсь, тим більше закрадається враження, що мати моцик це дуже прикольно))))
Отправить комментарий