Про свідомість і несвідомість

 "Може бути так, що ти таки взнаєш якимось чудом, який партнер тобі ідеально підійде, але де гарантія, що ти його найдеш?" - таке враження, що це дуже-дуже мала імовірність!

Та я намагаюсь менше думати, проте не завжди можу відрізнити, чим диктуються мої вчинки - розумом, его, стереотипами чи всетаки я роблю це свідомо(не знаючи про це). Така схема міняє кут зору, а він недуже піддається. Все таки дивно, чому люди придумали для себе таку дивну схему життя, яка їм же і заважає жити.

В мене просто тепер є потреба тобі писати. Приємно, коли знаєш, що завтра отримаю від тебе відповідь. Дякую ще раз.

 

Марта, ти не можеш щось робити свідомо, якщо ти про це не знаєш. Свідомість означає, що ти бачиш і розумієш чому ти щось робиш, і бачиш, яким буде результат. Якщо результат вийшов не таким, як ти передбачала, значить свідомості бракує, значить ти щось не порозуміла, щось не врахувала. Так що якщо ти щось робиш, не знаючи про це, то робиш це підсвідомо. Можливо, ти робиш це на рівні інтуїції, але інтуїція іде з підсвідомості, з внутрішнього Я. Співвідношення несвідомості до свідомості майже в усіх людях складає приблизно 90% несвідомості проти 10% свідомості.

Причому несвідомість і підсвідомість це також різні поняття. Підсвідомість, яка дає очікуваний результат навіть якщо в діях немає логіки, іде з внутрішнього я, з інтуїції, а якщо дає неочікуваний результат, являється несвідомістю. Говорячи примітивно: якщо ти відчуваєш як треба правильно зробити, хоча не можеш зрозуміти чому так треба зробити, то це підсвідомість, інтуїція. А якщо не знає як зробити, якщо не розумієш чому щось там відбувається ні на рівні розуму, ні на рівні чуттєвому, то це несвідомість. Це те що прийнято називати тупістю.

Причому логіка в даному випадку, це стереотип мислення суспільства на даному етапі.

Якщо прирівняти свідомість до світла, то в людині 90 % і лиш 10% світла. Чим більше свідомості ти приносиш в себе, в підсвідомість тим світліша стаєш, тим зрозуміліші для тебе стають твої поступки, мотивація, реакції.

Що ж стосується того, що ти намагаєшся менше думати і пробуєш виявити чим диктуються твої вчинки чи розумом, чи его чи стереотипами….

Его якраз і є набором стереотипних думок. Люди не замічають, що це не вони думають думки, а думки думають себе через людину. Думки приходять ззовні, і в 99% випадків не контролюються людиною. Его – це купа стереотипних понять про себе, це неправдива ти. Якщо я тебе спитаю хто або що ти таке, що ти будеш відповідати? Ти будеш розказувати мені історію свого життя і передавати стереотипи про себе. Ти будеш говорити де ти народилась, хто по національності, яка освіта, який дохід. Але це лиш набір стереотипів, з якими Ти асоціюєшся, ототожнюєшся.

Поясню це на дуже простому прикладі. У тебе є машина і хтось каже про неї: яке ржаве відро гайок і шурупів, корито гниле? Яка буде твоя реакція? Але скажи собі чесно. Думаю негативна. А знаєш чому? Бо ти ототожнила себе з цією машиною, вона являється тепер частиною тебе, от чому тобі боляче. Насправді це боляче для твого его, а не для тебе, але так як ти вважаєш себе за его, то боляче ніби тобі. Уяви, ти могла б не мати саме цієї машини, а мала б іншу, і почула б випадково, як хтось говорить погане саме про цю машину. Ти б тоді розстроїлась? Думаю ні, бо якщо машина не твоя, то его не ототожнюється з нею.

Як не дивно, але ти ототожнена з усім, що вважаєш своїм. Его це неправдива ти, не справжня, це купа нав’язаних думок, які хочуть бути, здаватись тобі, тобою. Якщо думки мають стабільну форму, і повторються тобі у голові дуже багато раз, вони стають стереотипом поведінки і тоді ти поступаєш не спонтанно, а згідно сформованому в тобі стереотипу. Наприклад, якщо ти вважаєш себе українкою, а хтось говорить погане на українців, ти стаєш зла, чи обурюєшся. Якщо б ти не знала, що ти українка, тобі було б все рівно, що там говорять про українців. І так до безкінечності.

Думки мають властивість жорнуватись, крутитись в твоїй голові незліченну кількість раз, так вони тебе опановують, і ти починаєш думати, що ти і є думки, що ти і є стереотипи, але це не так. Ти простір, в якому ці думки виникають, або до якого приходять. Не намагайся не думати, бо це думка намагається не думати. Ти просто спостерігай за думками, звідки вони приходять, як зникають. І потім дивись хто їх бачить! Ти тоді вперше побачиш, що ти не думка, бо якщо ти бачиш думки, то ти не можеш бути думкою. Ти відсторонена від них. Насправді, ти простір, в якому вони себе думають. Зроби це, поспостерігай за своїми думками, не відкладай це на потім, бо ніколи не зробиш. Варто тобі хоча б раз побачити, що ти не думки, і ти вже станеш не такою як була.

 Все таки дивно, чому люди придумали для себе таку дивну схему життя, яка їм же і заважає жити. 

Спитай це себе. Ти також живеш по цій схемі, інакше не мала б потреби мені писати. Насправді це не схема, це система, в яку тебе встроють ще до того, як ти будеш мати зачатки розуму. Все що ти знаєш, переважно вживлено тобі на підсвідомому рівні ще з пеленок. От вони живуть і думають, що так треба, що альтернативи немає, що неможливо жити по інакшому. Придивись до людей, вони так живуть, через те, що думають, що лиш так і можна жити. От в чім діло.

Якщо ти бачиш цю систему, яка тобі не подобається, ти почнеш шукати вихід, альтернативу. Переважно люди починають ставати свідомими не через те, що дуже хочуть бути духовними, а через те, що вже не можуть так жити, як жили. Его являється одним з основних елементів цієї системи в тобі. Є єго нації, і навіть его людства. В реальності воно трохи інакше називається, але в даному випадку це неважливо. Ти тільки не борись з его, не борись з системою, бо те, з чим ти борешся, стає сильнішим. Его це просто відсутність тебе. Коли ти будеш, його не буде. Темноти не існує, темнота – це проста відсутність світла. Внеси світло до хати і темноти не буде.

І ще, я не проти розуму. Розум це прекрасний механізм, просто ним заволоділо твоє его, яке безперервно румигає, крутить в ньому свою волинку, свої думки. Якщо ти будеш уважна, то побачиш, що думки в тебе крутяться переважно одні і ті ж самі, і вони, як правило, негативні. Справа в тім, що его може рости тільки на протистоянні, тільки на негативі. Попробуй 21 день незалежно від того, що в тебе відбувається в житті бути позитивною. Думаю не вийде. Ти не можеш бути позитивною, ти не можеш знайти кнопку Викл., щоб виключити думки, і сприймати світ таким як він є, а не через призму свого думання. Виходить, що ти сама в собі не маєш абсолютно ніякої влади. Я говорю ти, але маю на увазі будь-якого читача, який буде це читати, бо ми всі в одній тарілці. Просто хтось плаває у багні і пробує користуватись дезодорантом, щоб не смерділо, а хтось, пробує знайти чисте джерело, щоб не жити в лайні.

Постав акцент на відчуванні, на присутності. Будь присутня в собі, спостерігай, ні краще сказати, відчувай, що в тобі відбувається. Відчуття набагато ближчі по своїй суті до тебе, ніж думки. Старайся жити серцем, а не головою. Коли я кажу відчувай, я немаю на увазі емоції, я маю на увазі відчування, без коментування події думками. Тобто старайся відчути себе коли йдеш по вулиці: як ти ставиш ноги, як переміщаєшся відносно дерев, що в тілі, але при цьому не давай ментальних ярликів типу: о, який класний день, або о, які прикольні відчуття. Не думай, просто відчувай.

 "Може бути так, що ти таки взнаєш якимось чудом, який партнер тобі ідеально підійде, але де гарантія, що ти його найдеш?" - таке враження, що це дуже-дуже мала імовірність!

 Знову ж таки: не думай! Ти просто живи. Ось надибав текст, який пояснює, що хочу сказати, бо вже змучився писати.

 Сама по себе жизнь – это не всегда жизнь. Посмотри на свою жизнь. Можешь ли ты назвать ее благословением?

Не слушайся священных писаний – слушай свое сердце. Вот единственная заповедь, которую я могу предписать: слушай внимательно, очень сознательно, и ты никогда не ошибешься. И, слушая сердце, ты никогда не будешь расщеплен. Слушая свое сердце, ты начнешь двигаться в правильном направлении, никогда даже не задумываясь о том, правильно оно или нет. Да, иногда оно приведет тебя в опасность – но тогда вспомни: опасности нужны, чтобы сделать тебя зрелым. Иногда оно заставит тебя заблудиться – но снова вспомни: эти заблуждения являются частью роста. Много раз ты упадешь – поднимаясь снова, потому что именно так человек набирается сил: падая и снова вставая. Именно так человек становится интегрированным, цельным.

Но не следуй правилам, навязанным другими извне. Никакое навязанное правило не может быть правильным, потому что эти правила изобретены людьми, которые хотят тобой править!

Не забывайте, что вы здесь для того чтобы быть только самим собой и никем более!

Уважай себя, уважай свой внутренний голос и следуй ему. Я не гарантирую, что он всегда поведет тебя правильно. Много раз он ошибется, ибо прежде чем прийти к нужной двери, человек должен постучать во множество ненужных. Это именно так. Если внезапно ты натыкаешься на правильную дверь, то не можешь распознать, что она правильна. Поэтому запомни: по большему счету никакое усилие никогда не потрачено впустую; все усилия вносят вклад в высочайший пик, предельную кульминацию твоего роста.

Не бойся ошибок, делай их как можно больше, но не совершай одну и ту же ошибку дважды. И ты будешь расти. Забудь обо всем что «правильно» и «неправильно» то, что правильно вчера, сегодня может быть неправильно.

Правильное это то, что гармонирует с существованием. Тебе нужно быть очень бдительным в каждое мгновение, потому что в каждое мгновение придется решать заново. Совершая много ошибок, человек узнает, что такое ошибка и как ее не совершать, он подходит ближе и ближе к истине. Это исследование индивидуально, полагаться ни на какие чужие заключения.