вторник, 31 мая 2011 г.

Про зовнішнє оточення


Ні зовнішнє оточення, ні будь що зовнішнє не може характеризувати тебе внутрішню! Життя може покласти дуже добру і порядну людину в дуже жорсткі неприємні умови існування з ціллю її внутрішньої еволюції. І те що ти живеш багато чи бідно, що тебе оточують злі чи добрі люди, тебе майже не характеризує. Ці обставини і люди можуть бути просто стимуляторами росту свідомості.

Але є і друга сторона медалі. Є велика доля істини в тому, що тебе оточують люди схожі з тобою. Ти підсвідомо тягнешся до людей, які на тебе схожі. Подібне притягує подібне. Якщо ти не маєш агресії, якщо в тебе чуйна та співчутлива душа, то ти в принципі не можеш працювати в системі: в міліції, в податковій, в пенсійному фонді. Бо робота в системі передбачає черствість душі і крайню жорстокість. Подивись на політиків, бізнесменів, релігійних осіб високого рангу і ти побачиш що у них немає душі. Вона зачерствіла на ніц. Бо ти не можеш робити лихо людям і при цьому залишатись білою і пухнастою. Так що якщо тобі не подобаються твої друзі, твоє оточення, то є зміст серйозно (дуже не люблю це слово) задуматись над тим яка ти є насправді.

А на рахунок довгого шляху... Любий довгий шлях починається зі слів: я знаю коротшу дорогу. Насправді шлях до себе найкоротший. Це ще Ісус сказав: якщо б Царство Боже було на небесах, то птахи були б там перші, якщо б в воді – то риби. Царство Боже всередині вас, тому ти можеш досягнути його вже. На це може піти не одне життя, а може стати і митті. Особисто я намагаюсь не шукати короткої дороги, особливо, коли знаходиться гід, який за кругленьку суму обіцяє тобі просвітлення найближчими днями.

9 комментариев:

Анонимный комментирует...

дякую!!!!!
скажи будь-ласка чи погоджуюшся Ти з вислювлюванням ,що шлях до істини лежить через страждання...що тільки людина,яка страждає може знайти істину...знайти себе...
чи справді це так????мені чомусь здається що це не зовсім вірно....тим більше що як на мене страждання та проблеми людей,здебільшого створюють вони ж самі...а потім героїчно їх вирішують...

Vitoss комментирует...

Ти не путай праведне з грішним. Ти граєшся словами і сама з собою. Що таке істина? Це мертве поняття. А знайти себе це зовсім інше, це пошук, це реально. Істина це лиш поняття, знайти себе – це процес.
Страждання зовсім не потрібне для того щоб себе знайти. І дійсно люди самі створюють страждання чи проблеми і потім героїчно їх вирішують. Коли ти це усвідомиш повністю, ти також перестанеш страждати.
Страждання не потрібне, щоб знайти себе. Воно лиш тому і є, що тебе немає тут і тепер. Саме біль і страждання стимулюють тебе шукати себе. Якщо ти щаслива, то немає змісту займатись саморозвитком чи шукати істину. Живи як живеш. Біда в тім, що зараз це стало модно – шукати просвітлення чи свободи, чи істини.
Діло в тім, що якщо немає розуму, то немає і страждань. Доказом цьому є божевільні(по російськи «сшедшие с ума» – це більш точно відображає суть того, що відбувається) і тваринки, вони також не страждають. І божевільні і тваринки нижче розуму, вони до нього поки не доросли ще. Поки твій розум не розвиється, не дозріє твоє его, яке почне тебе мучити і створювати страждання, то «пошук себе» нічим не буде відрізнятись від колекціонування марок. Але таких «шукачів» більшість. Це просто хобі, струя така. Людина справді починає шукати лиш від нестерпного болю, який створює йому його его. Це справжній пошук, а все решта – це пародія. Якщо ти щаслива уже, то що тобі ще шукати? Живи і радуйся. Є приказка, яка дуже чітко відповідає на твоє питання.
Щаслива людина, яка немає душі (читай самоусвідомлення, его), бо вона не знає що таке щастя. Блаженна людина у якої є душа, бо вона постійно перебуває в блаженстві. І горе людині, у якої душа зароджується, бо вона родиться в муках. Я відповів зрозуміло на твоє запитання?

Анонимный комментирует...

так...дуже зрозуміло...дякую

Vitoss комментирует...

Добавлю ще до сказаного...Вчора був просто в певному стані і відчув як його можна краще передати словами.
Тільки крайня біль викидає людину з болі, бо поки терпіти біль можна, то людина терпить. А от коли вже неможливо, то людина виходить з болі і на своє здивування вона бачить, що біль придумана, що все живе в гармонії і благодаті. Проблема в тім, що це відчуття, а значить його треба пережити, це не територія розуму. Скільки б він не твердив, що розуміє про що йде мова, він не розуміє, то ти можеш це відчути лиш коли його немає. Уже потім він приходить, коли цей стан минає, точніше цей стан тому і минає, що приходить розум. Насправді людина росте лиш в благодаті, або як ти кажеш, знаходить істину. Але вона може бути в благодаті лиш тоді, коли її викидає з болі, або коли вона сама з неї виходить свідомо. Є певні ознаки людини в такому стані. Але тут їх описувати не буду, щоб розум не створював реальнішу ілюзію, і не вводив вас в оману.

YA комментирует...

"Тільки крайня біль викидає людину з болі, бо поки терпіти біль можна, то людина терпить. А от коли вже неможливо, то людина виходить з болі і на своє здивування вона бачить, що біль придумана, що все живе в гармонії і благодаті" - НІ. Ви коли -небудь бачили людину ПІД ЧАС ХІМІОТЕРАПІЇ? Ото біль! (Дякую Богові - не прийшлось пройти через ТАКЕ). І ту нічого не придумано. Тут біль, чтрах, розпач.

Vitoss комментирует...

Ти дуже багато фантазуєш і постійно сперечаєшся – це дає енергію для твого я, для твого его. Насправді ти читаєш не для того щоб зрозуміти, тому розумієш все поверхнево, а для того щоб посперечатись зі мною і підкормити своє его. Ні з ким не буду сперечатись ні тут, в блозі, ні в житті. Сказав те, що сказав, а ви собі робіть як знаєте.
Все через що ти не пройшла – не твоє, не твій досвід, і не твій урок. Це ілюзія. Це все одно, що дивитись на те як двоє займаються сексом і думати, що ти все про нього знаєш, коли сама ще ніколи цього не пробувала. Оце Ти! У тебе на все є своя думка, хоча ти ще мало що знаєш.

YA комментирует...

"Ні з ким не буду сперечатись ні тут, в блозі, ні в житті. Сказав те, що сказав, а ви собі робіть як знаєте"-подобається.Сама так роблю.
Добавлю. Коли мимоволі спостерігала за жінкою, що їй робили хімію(жили в одні палаті), то бачила себе-кохану із кульочком в руках(вдома це зазвичай тазік) на ліжку схиленою в проханні БОГУ дати мені СИЛИ доносити це дитя. Ви знаєте, таки дав сили. Мало того, прислав людину, яка просто, так, як це робить звичайна Київська медсестра, просто поставила гемодез внутрівєнно. Таким чином ще й дитя розвивалось пристойно, бо в можна було ЩОСЬ поїсти.
Це коли тебе вивертає незалежно від того, чи ти бачиш їжу, чи ні. Отут вже потрібно домовлятись із его, мозком, самим ..., щоб якось годувати немовля в тобі...
Так от, я мала надію на живе щастя, а цій жінці давали 5 років життя. За ТАКІ муки.
Спорити не буду. Вас це втомлює. Та й я вже давно не спорю.
На все своя думка. Нормально.
Мені імпонує багато Ваг=ших думок, але вони є на екрані. Те, з чим погоджуюсь - просто приймаю.
Мабудь пора закінчувати наші діалоги.
Удачі вам! Там, в одному місці ще напишу. Потім.
Цікаво, звідки Ви пишете.

Vitoss комментирует...

Що значить звідки пишу? З себе пишу!
Бачу ви так привикли на викладацькій роботі звідкись переписувати, що навіть не допускаєте думки, що людина може щось з себе писати.

Vitoss комментирует...

А від діалогів вже порядком змучився. Удачі, Вам!