"Творити для людей, про людей і людською мовою" - в цьому є зерно правди?
Ні, Оленко, в кожного своя правда. І нащо тобі зерна, нащо тобі правда? Де ти нахапалась цих понять? Виплюнь це з голови і не бери до рота!!! Все що ти говориш – з голови, а значить воно штучне, воно проти життя, воно рафіноване, а значить мертве.
Більшість людей ставить собі різні цілі життя і йде до них. І звіряючи своє життя по відношенню до цілі, вони відчувають себе успішними, якщо близько біля цілі або неуспішними, коли ще далеко від цілі. В цьому вся гра. Це просто жах, але людям подобаються такі ігри. І тобі бачу подобаються.
Дам тобі по істині хорошу пораду: став такі цілі, які навіть теоретично неможливо досягнути. Бо коли ти досягаєш будь-якої цілі, яку колись поставила, ти завжди відчуєш розчарування. Комусь стає одного разу, щоб збагнути, що це гра розуму, а комусь не вистачає і життя. І вони граються в ігри від життя до життя.
Все так просто, що двохрічна дитина знає це по замовчанню, а доросла не збагне ніколи, бо розум не може осягнути простих речей. Він любить заморочки, він любить крутизну, понти, складності. Він грає з себе святого, творця, альтруїста, якщо хоче щоб, його любили. Може грати крайнього ідіота, тирана, підлу людину, коли хоче, щоб його боялись чи ненавиділи. Він просто хоче уваги, увага, будь-яка, навіть негативна – це його їжа. Але це всього лиш гра розуму, в якій він проявляється. Ти будеш грати в ці ігри, допоки не надоїсть. Точніше твій розум буде грати тебе. І поки він грає, він живе, а ти не живеш, ти спиш.
Життя – річ проста, тому розум не здатен її осягнути. Ти можеш його лиш відчути в тишині, в глибині себе, лиш тоді, коли твій розум зникне або заткнеться. Але як тільки ти описуєш щось словами, ти вже втратила саме переживання, залишилась лиш пам'ять розуму про стан. Саме тому на сході мудреці казали, що істину неможливо виразити словами, на неї можна лиш вказати. Слова – це лиш вказівник, це палець, що показує на Місяць. Але більшість дивиться лиш на палець.
Це критерій, коли людина це знає, то розумію, що вона вже вийшла за межі розуму, а коли ні, то вона ще грається сама з собою, як собака із своїм хвостом. Мало того, що вона грається, вона ще й намагається затягнути в цю гру якомога більше учасників, щоб гра стала цікавішою. Адже чим більше змінних, тим більше варіацій.
Вибач, що говорю не те, що сподіваєшся почути. Можеш позлитись на мене, якщо думаєш, що я дуже гордий і зарозумілий, це не допоможе нічого зрозуміти, зате заспокоїть і ти зможеш далі жити, як жила. А можеш відкласти в сторону своє бачення світу, яке тобі штучно нав’язали і ти вважаєш тепер його своїм, і спробувати подивитись на світ моїми очима хоч на кілька хвилин, якщо тобі вдасться. Повір, життя прекрасне, і ти за своїми штучними цілями, поняттями і догмами, його ще і не бачила. Але ти дуже сильно захищаєш свою позицію, бо думаєш що те, що ти думаєш і чого прагнеш – це і є ти. Ось чому ми свідомо і несвідомо нелюбимо людей, які не мислять як ми. Це основний виверт розуму, так він не дає ввійти в твоє життя нічому новому, нічому живому, нічому, що він вважає зайвим, що може йому пошкодити.
І саме основне – життя дуже просте, саме тому його ніхто не може зрозуміти крім дітей, поки з них соціум не виховає те, що йому потрібно.
Якщо тобі після цих слів не перестав подобатись мій блог і я, то можливо, ще є шанс, що ти щось зрозумієш.
Свого часу жив як собака в клітці, якої не видно. Вроді і клітки немає, а я задихаюсь. Ця нестерпність і зробила мене тим, ким став. Це нестерпність допомогла мені побачити клітку, яку раніше відчував, але не бачив. Щоб це осягнути, треба мати або велику мужність, або безвихідь. В моєму випадку була безвихідь. Якщо цих умов в тебе поки немає, то і шансів щось усвідомити також немає. Тому дуже люблю працювати з людьми, коли їм немає що втрачати, тоді вони вчаться моментально, бо дуже добре усвідомлюють, що їм нічого втрачати, крім свого нещастя і ілюзій. Удачі тобі, Оленко!
До речі, як пройшов твій виступ?
Сообщения
9 комментариев:
Виступ пройшов нормально, але не так як мені хотілося. Я не допрацювала, не довчила або не впоралася зі своїми емоціями, внутрішньою суєтою і в одній частині композиції почала раніше на долю співати. Диригент великий професіонал він зумів зкерувати оркестром так, що вони пішли за мною. я незадоволена собою. я співаю у фольклорному колективі нам було не просто співати з національним оркестром. це було вперше. взагальному композиція дуже цікава змістовна і енергетично потужна. люди були задоволені. похвали було багато. але...коли ми погоджувалися на цей проект я знала, що буде складно і не все гладко, та мені хотілося цього незвіданого і нового. зараз стан спокою і не шкодую, що ми це зробили хоч не зовсім так як хотілося.
Ти і твій блог мені ще більше подобаєтеся. А ціла стаття, а не коментар для мене це як комплімент))
Блог далеко не популярний, щоб пост, написаний тут для тебе, сприймався як щось визначне. Та й ціль у нього лиш одна – допомогти тобі. Якщо це якось опосередковано допоможе ще комусь, то також добре, лиш би не зашкодив. Тому коли пишу адресний пост, то він націлений конкретно для людини, якій пишу. Це свого роду адресна допомога.
У мене два запитання. Одне для тебе: ти розумієш чому читаєш цей блог або чому він тобі подобається? Одне для мене: як ти на цей блог натрапила?
Я згідна майже зі всім, що ти пишеш. Твої пости як підсумок моїх спостережень, але так просто і доступно висвітлити своїх висновків я не вмію. Мої спостереження в хаосі. Твої впорядковані і влучно розставлені акценти. Читаючи яснішає те, що раніше було в тумані.
А на твій блог натрапила через любов до однієї людини. У гуглі набрала його ім'я і прізвище так я натрапила на його резюме, а з резюме я клацнула на слідующий блог і якось так вийшло, що я опинилась у твоєму блозі))).
чому люди так люблять принижувати один одного????чому роблять боляче???тільки тому що хочуть вознестись над іншими???тому що їхнє его цього вимагає???тому що вампірять енергію інших і живуть за рахунок неї????чому???
може є щось чого я не розумію????
коментар вийшов таким великим, що написав тобі цілий пост.
Вчора багато спілкувалася з друзями і колегами. Звертала увагу і спостерігала більше за тим, що горю і як себе веду я сама, а не інші. В якийсь момент помітила свою зверхність, в інший – непотрібну зніяковілість. Думаю, що завдяки тобі роблю маленькі кроки для визрівання моєї душі)) До тебе краще звертатися на ти чи ви?
говорю, а не горю))
Радий, що тобі вдається самоспостереження. Це початки, але це вже багато, повір це не малі кроки. І дякувати мені немає за що, це ТИ їх робиш, це твоя заслуга. Бачу тебе добре допекло життя, раз ти за це взялась. Ти досягнула цілей, які як ти колись думала, зроблять тебе щасливою, але цього не відбулось. Тому ти змушена щось робити, робити кроки до себе, пізнавати себе. Ніщо, абсолютно ніщо зовні не може зробити тебе наповненою і щасливою. Воно може допомогти тобі такою стати, спрямувати, стимулювати, але зробити тебе щасливою не зможе ніщо і ніхто ззовні. Це та робота, яку ти мусиш робити сама. Люди задля комфорту знаходять однодумців, які випали із загальної соціальної систему і формують іншу систему, інший егрегор, де їм стає комфортніше і вони перестають заглиблюватись в себе, вивчати себе. Це можуть бути хіпі, нововіри, старовіри, рідновіри, це може бути будь-яке угрупування, де їм разом комфортно, але це не приведе тебе до себе. Я не проти того, щоб люди групувались по інтересах чи рівню вібрацій, рівню свідомості. Це дуже добре, коли є такі групи. Але все залежить від цілі групи. Якщо ціль приємно потусуватись, то в такому випадку, вони міняють шило на мило. Якщо ціль рости, то на перших етапах швидкість росту може прискоритись в сотні разів, за рахунок об’єднання енергій в один енергопотік.
А звертатись до мене можеш як хочеш, як тобі комфортно.
Отправить комментарий