четверг, 12 мая 2011 г.

Соціальна значимість - це соціальна залежність


Більшість людей прив’язана до соціальної оцінки. Тобто вони дивляться на свою реалізацію душі через призму соціального статусу. Якщо ти відомий, багатий, і маєш владу – значить ти чогось вартий, значить ти чогось досягнув. Але це ілюзія, це міраж створений маніпуляторами, щоб відволікти твою увагу від самого себе. Якщо соціальна значимість це критерій розвитку, то такі люди як Гітлер, Сталін, Янукович, Папа Римський, Буш – вершина людської еволюції на даному етапі. Але це смішно, хоча іноді хочеться плакати.

Переважно високі душі якраз не можуть зреалізувати себе в суспільстві, де подавляюча частина населення має дуже низький рівень свідомості , вони залишаються незрозумілими для решти. Про це свідчить історія. Більшість великих художників, композиторів стали відомими вже після своєї смерті, тому що їх сучасники не змогли розгледіти їх талант, не змогли оцінити. Ці люди просто по своєму розвитку значно опереджали свою епоху.

Далеко не треба ходити. Наприкінці вісімдесятих в США всіх людей оцінювали по рівню IQ. Вважалось, що якщо ти маєш високий коефіцієнт, то ти геній. Але біда в тім, що геній тому і геній, що не вписується в систему ідіотів. Індивід мислить нестандартно, він здатен творити.  В результаті такої стандартизації в США стався страшний дефіцит розумних людей, особливо сильно це було відчутно в науці. Опосередкованість правила країною, а генії мили машини на заправках, бо вони не вписувались в примітивну систему придуману такими ж середненькими людьми.

Тільки незріла душа може прагнути влади над іншими, зріла намагається опанувати себе. Тому всі політики, м’яко кажучи, середненькі люди. Для зрілої душі, влада – це тягар, бо вона усвідомлює відповідальність, яку бере на себе із владою. І лиш ідіот тішиться, що керує мільйонами, бо не розуміє, що робить. Цей світ належить якраз таким середненьким людям. 
Чим витонченіша душа, чим вона зріліша, тим важче їй зреалізуватись у сучасному західному суспільстві так як в цьому суспільстві зовсім інакші критерії оцінки значимості індивіда. Політики, прагнучи тотальної влади, пропагують лиш один прояв успішності – влада, гроші і слава. Якщо це виразити одним словом, то це і є соціальна  значимість. Але коли ти ідеш на поводу соціуму, ти не виходиш за межі стада, тому ніяк не можна розглядати соціальну та економічну успішність, як рівень розвитку свідомості, як рівень еволюції індивіда чи суспільства в цілому. Хоча звичайно, якщо ти маєш достаток, це спрощує в якійсь мірі розвиток особистості. Коли ти матеріально задоволений, відомий і при цьому нещасний, то починається реальний пошук причини відсутності щастя.

Людина – істота соціальна, але це не значить, що вона повинна бути в стаді. Ви можете бути з людьми, але при цьому залишатись собою.

13 комментариев:

Олена комментирует...

у мене інко складається враження, що ті, хто себе вважає високими душами дуже горді і мають багато комплексів. Вони не прикладають жодних зусиль донести свою "високість" до людей. Це міф, що більшість митців були визна після смерті. Мистецтво достойних митців добре цінилося і в свій час."Творити для людей, про людей і людською мовою" - в цьому є зерно правди?

Vitoss комментирует...

Ти дуже особисто сприймаєш цю статтю.
Коли її виклав, то згадав східну приказку: Хто багато говорить – говорить багато дурниць. Є речі, які не хочеться говорити, бо коли сказав їх, то розумієш, що не можеш передати словами те, що хочеш сказати. Але люди розуміють і чують лиш слова, тому коли промовчу, то точно ніхто не почує.
Тепер на рахунок високих душ… Душі всі однакові. Просто рівні еволюції можуть бути різні. Одні прийшли раніше, інші пізніше. Високі в даному випадку – це просто гра слів. Мушу ж якось виразити те, що хочу сказати. Хоча думаю правильніше було б сказати зріліші душі. Душі в цьому житті мають кожна свою задачу. Хтось вчиться терпінню, хтось самовираженню, творчості, хтось відпрацьовує жадність, ревність. У кожного своя задача. Життя – це просто школа. Тому говорити про те, що хтось вищий, нижчий – це нісенітниця.
Вони не прикладають жодних зусиль донести свою "високість" до людей.
Не бачу сенсу в тому, щоб прикладати зусилля для того, щоб щось донести до когось. Еволюція полягає в тому, щоб мати що донести, а не доносити. Якщо буде що донести, то Життя саме подбає, що це почув той, кому потрібно. Психоаналітики розробили дуже хорошу техніку катарсису: викрикувати, писати або малювати те, що мучить вас. Виражена емоція слабшає, тому людині стає легше. Багато такого вираження сприймається за мистецтво. (не сприймай це особисто, говорю в загальному).
Більшість людей несе лиш своє сміття і при цьому свято вірить, що роблять щось дуже достойне. Це як з любов’ю. Кожен вірить, що вміє любити, але чому ж так багато агресії навколо?

Vitoss комментирует...

Це міф, що більшість митців були визнана після смерті. Мистецтво достойних митців добре цінилося і в свій час.
Де мірило достойності??? Що значить достойний? Хто це вирішує достойний ти, чи ні? Звичайно було багато обдарованих і при цьому признаних геніїв, але були і ті, що значно опереджали свій час і тому їх ніхто не знає.
Тепер про гордість. Гордість – це дуже добре, а от гординя – це від лукавого. Комплекси до гордості не мають жодного відношення. Хіба що для того, щоб їх сховати, людина починає показувати з себе те, чим вона не являється, а ти сприймаєш це за гордість.
Замітив, що ти не намагаєшся зрозуміти сказане, а намагаєшся доказати свою точку зору. Тому і веду блог, а не курси, щоб нікому нічого не доказувати. я НЕ істина в послідній інстанції, і на істину не претендую, просто висловлюю свою думку, свої спостереження і висновки, надіючись, що це, можливо, комусь допоможе.

Олена комментирует...

Не бачу сенсу в тому, щоб прикладати зусилля для того, щоб щось донести до когось. Але ж ви доносите. Ви пишите статті і не складаєте під ліжко, а ведете блог.Ви хочете бути почутим тими кому це потрібно.

Я не доказую.Хоч можливо це так виглядає. Я ділюся своїми спостерееннями.

Vitoss комментирует...

Ми зовнішньо більше схожі, ніш внутрішньо. Ми живемо на одній і тій же планеті, навіть в одній і тій же країні, і обидвоє розмовляємо українською мовою, але ми живемо в різних реальностях, в різних вимірах.
З приводу донесення до людей інформації і мого блогу задам тобі запитання. Як ти думаєш, коли трава росте, вона прикладає зусилля для цього? Ти думаєш соловейко, який співає, співає для тебе? Або коли квітка пахне, вона хоче бути почутою твоїм носом?
Насправді їй абсолютно однаково, почуєш ти її запах чи ні. Вона пахне і красується лиш для бджоли, яка має її опилити. Всі решта варіанти – проміжні і не мають жодного значення. Мало того, навіть якщо квітку ніхто не запилить, вона не буде нещасна. І як завжди в Природі опилення квітки корисне як квітці так і бджолі.
Так пишу блог, як росте трава. Для мене це природно, спонтанно, не прикладаю особливих зусиль для цього. Це моя суть. І так як квітка, намагаюсь не залежати від людей, які проходять поруч і радий тим, яким цей блог згодився, бо вони як бджоли, вони допомагають мені зреалізуватись. Ріка тече сама по собі, вітер дує, хмари пливуть, трава росте, квітка пахне, пташка співає, планета крутиться. Все відбувається саме по собі, без зайвих зусиль. Життя дуже просте, і воно проходить до тебе без твоїх зусиль і піде з твого тіла, також без твоїх зусиль. В цьому світі все відбувається без жодних зусиль.
Тим кому це потрібно, я дуже хочу допомогти і бути почутий, бо це реалізує мене як учителя, тому вдячний людям, котрі намагаються почути. Просто більшість людей слухають, але не чують, дивляться і не бачать. Збагнув ці слова Христа про людей. Тепер навіть знаю, що їм заважає почути і побачити, а точніше відчути. Але навіть якщо вони не почують, все одно буду говорити, це моя суть. Квітка пахне, навіть якщо поблизу немає бджоли.

Vitoss комментирует...

Думаю тобі це буде зрозуміліше на прикладі співів. Якщо ти отримуєш задоволення від того що ти співаєш, то будеш співати навіть тоді, коли тебе ніхто не слухає, коли поруч нікого немає на кілометри, хто почує і оцінить твій спів. Коли є слухачі, то вони допомагають зреалізувати тобі себе як співачку. Тобі стає приємно, що тішиш чиюсь душу своїм співом. Це душевна реалізація, яка супроводжується соціальною реалізацією. Якщо ти співаєш тільки заради грошей, слави або ще чогось – це лиш соціальна реалізація без душевної, тоді тобі конче потрібен слухач. Тоді тільки слухач буде робити тебе або щасливою або нещасною. Тоді ти будеш повністю залежна від когось, від чужої оцінки, тоді ти раб соціуму.
Звідси висновок: якщо ти співаєш для себе, слухач майже не потрібен, він не є необхідною умовою для співу. Твоя пісня не стає гіршою, коли крім тебе її ніхто не чує, може навпаки, ти розслабляєшся і вона лине з самого серця. Відкрию тобі секрет: і квітка цвіте і пахне лиш для себе, а не для бджоли. Бджола їй просто потрібна для запилення. Вона пахне для всіх бджіл, але нектаром кормить лиш ту, що її запилює. Так само і я – говорю всім, але нектар дістається лиш тим, хто чує.

Олена комментирует...

Дякую!

Олена комментирует...

Коли ти заробляєш гроші ти реалізовуєшся душевно? Напиши як це відбувається на власному прикладі.

Vitoss комментирует...

Ні, не знайшов своєї реалізації в соціумі. Тому коли заробляю гроші, то не реалізовуюсь душевно взагалі. Мої заробітки ніяк не пов’язані з душею, хіба з бездушністю.
Правда коли вів курси, то вони були платні, але плата була настільки мізерною, що ледве покривала витрати на оренду приміщення. Робив це не заради грошей, а заради власного задоволення і реалізації. Крім того суть курсів зводилась не до слів, а до стану, який треба було відчути. А так як ввійти в стан могли лічені одиниці, то питання з грошима відпадало само по собі, а з тих хто відчував цей стан, гроші брати не міг по замовчанню. Вони просто ставали моїми друзями. Окрім цього, той хто тобі платить, завжди намагається тебе контролювати, а я не терплю жодного контролю, у мене вже і алергія, і імунітет на будь-який контроль.
Один раз під тиском знайомих уже було наважився поїхати в Київ провести курси за достойну платню, але не склалось. То я зрадів замість того, щоб засмучуватись. Інколи консультую приватно за гроші, але дуже не люблю цього робити. Роблю це коли вже крайно зле з грошима або коли бачу, що людині не проблема ті гроші. Хоча переважно такі люди нічому не учаться. В більшості випадків людина платить гроші не щоб щось зрозуміти і змінити, а щоб отримати полегшення, і надалі продовжувати жити як жила, нічого не міняючи.
P.S. Цей блог потиху перетворюється на нашу приватну переписку.

Eugenio комментирует...

Пригадалось, як в одному телевізійному ток-шоу психологи як один доказували, що платня за психологічну допомогу є необхідністю з терапевтичної точки зору, тобто примушує того, хто платить, серйозно ставитись до сеансів. Чомусь, ще тоді не повірив, хоча ще в школі вчився :)

Eugenio комментирует...

Vitoss, а как ты понял, что именно это твоя суть? Ты четко чуствуешь, что это не просто твои умозаключения? (игры ума, как ты выражаешься). Или тебе пришло это? (т.е. какой-то четкий сигнал или ощущение). Или ты это понял по ощущениям, что эта деятельность приносит тебе удовлетворение или радость?

(это вопрос, как и прошлый комментарий к комментариям, а не к самой статье :) )

Vitoss комментирует...

А как ты понимаешь, что проснулся утром? Бывает так, что тебе снится, что ты проснулся и даже уже одеваешься, чтобы идти по делам. Но когда ты просыпаешься, то понимаешь, что это был лишь сон. И только реально встав с постели, ты точно знаешь, что бодрствуешь.
Но есть разные уровни бодрствования. Тотальное большинство людей грезит на яву, в так называемом бодрствовании. И ум действительно играет с тобой в игры, когда ты стремишься в состояние бодрствования. Он пытается имитировать его. Иногда у него это почти получается. Но если тебе удастся войти в состояние, «проснуться в бодрствовании», то это невозможно будет спутать с чем либо иным. Об этом можешь не волноваться.

Eugenio комментирует...

Большое спасибо. Мне был очень важен твой ответ.