Вік живи, вік учись

Сьогодні був шокуючий день. Вперше за вже досить великий проміжок часу побачив, як привичка сильніша за свідомість, як вкладена мені в голову вихованість не дає реагувати адекватно на ситуацію. Як схильність і гноблення в дитинстві проявляють себе зараз. Мені повезло. Біля мене був друг, який дозволяв коригувати мою реакцію відразу по ходу події, це і дало мені просто унікальну можливість бачити ситуацію чужими очима і поступити по-чужому, не властиво мені. Дивне почуття було, але вже знайоме. Розум бунтував проти поступку, а всередині щось говорило, що все правильно зроблено. Я відчував одночасно розпач, біль і велику радість.

Сьогоднішню радість затьмарював конфлікт і те, що не бачив через «вставки» в голові з ким маю справу. Точніше бачив, але вже так привик до цих ганебних сусідів, що просто не хотів вступати в конфлікт, не хотів реагувати. Це було неправильно. Мій друг, не маючи уяви про психологію, не уміючи навіть толком писати, але маючи по істині божественну інтуїцію і чуття сказав: невже ти не бачиш, що вона вампір і шакал і чим коректніше і м’якше ти себе ведеш з нею, чим більше її жалієш, тим більше вона гавкає на тебе і вампірить? Вона як «зарвавшаяся шавка», коли бачить що ти відступаєш, ладна перегризти тобі горло. Але варто тобі гавкнути на неї…. От я і гавкнув, а вона «обпісялась». Мені було після цього і радісно від правильного поступку (це він давав енергію, точніше вивільнив заблоковану), і гірко, від того, що не бачив хто «воно» є і як себе  з ним треба було вести. По своїй природі я уникаю конфліктів, бо можу довго терпіти, але потім, коли накипить, одним ударом поставити всіх і все на місце. Поставити раз і назавжди.

В реалі ситуація проста як пиво. Сусідка присвоїла чужий підвал, сусідів, які зараз не живуть в будинку і завела там срач. Потоп, який стався недавно призвів до того, що там все почало гнити і смердіти. Прибираючи підвал дочиста, все що горить спалив, а що не спалив, виніс на смітник.  Там був металобрухт, його здав, як компенсацію за триденне прибирання.

Бабуся, яка присвоїла собі цей підвал, недавно вийшла з коми після інсульту і вимагала грошової компенсації за брухт, який був в підвалі. Намагався чемно по телефону пояснити, що їй компенсація не належить, а вона гавкала, що мала сили, що я пограбував «її» підвал, хоча жодної речі чужої собі не взяв. Вона так репетувала, що я відклав трубку від вуха і мій друг чув кожне слово.

Поки вона кричала, він пояснив мені хто вона, чому вона себе так веде і як діяти мені. Найбільше що мене засмутило це те, що я не діяв так з нею раніше, тай наїхати на людину після коми…..якось важко було психологічно. Якось не маю привички звіритись на жінок, тим більше тих що при смерті і після коми. Але він пояснив, що вона вампір, і їй не треба грошей, а треба «поїсти». Нині «воно» не поїло. «Йому» дали по морді. А я вивчив черговий урок і був в шоці, що не діяв так раніше.